wynajem autobusów przemyśl   wycieczki do wilna   wycieczki do budapesztu   wycieczki do pragi   tłumacz przysięgły języka ukraińskiego

Перший у Польщі український портал
, год.: 
Стартуй з harazd.net
Harazd.net Форум ГараздМузика Фото Відео Календар подій Статті Каталог www Бесіда
 

„2003 – влада анархізує”


Г. Кобильницький

“Я повний й беззахисний кретин відносно того, що мене оточує”... Це написав якийсь письменник, і не про Україну. Мені нині, відчуваю, варто це повторити.

Стою зовсім сам на пішоходному мосту, що з”єднує в Києві правий берег з Трухановим майже островом. Нічого й нікого не чекаю. Потім споглядаю на мій “екологічний” годинник, що заряджається від світла й бачу, що залишилося всього п”ять хвилин до латинського Нового 2004 року.

За пагорбом центр столиці самостійної України, столиці, якої новітні архітектори-чиновники за часто й занадто сліпо наслідують будівлі Москви, цього наркотику нашої постсовітської ментальности. Москва, де цар Путін та бояри, а решта – прислуги, Москва, де погане про царя треба знову говорити позахахулі, наприклад на кухні, під шум музики та кіп”ятку... Зі сльозою дехто згадує там нині період Єльцина. Знову настала доба чекістів...

На Майдані Незалежности скоро буде новорічний залп на радість десятків тисяч людей, а я відчуваю, що мені не радісно, оскільки знову небезпечно хилитнулася моя віра. Вона все частіше нагадує примарний ідеалізм, який викликає серед моїх знайомих тільки легковажний, а часом навіть єхидний сміх. Наш двічі другий президент Кучма тільки-що здав москалям Керченську протоку і відразу потім поїхав до Німеччини. Кажуть у нього пухлина, чи то на простаті, чи то на жолудкові. Будуть різати. Але цього ніхто не знає точно. Інші розповідають, що він там, в шикарному готелі, де доба коштує його одномісячну українопрезидентську зарплату, п”є водичку і зі своїми лакеями обдумує стратегію, що зводиться до слів: як не допустити до влади опозицію, тобто Ющенка?

Слаба надія тільки хіба на парламент, що там ця угода не пройде, проте у Верховній Раді сьогодні уже майже все купується за гроші, а тих у влади вистачає. Там немає боротьби поглядів та ідей, немає моралі, немає ідеалів, немає любови до батьківщини, є натомість питання ціни. Скільки баксів дайош? – там це звучить як мантра. Невже вони, ті нащадки любителів волі й плуга, збираються жити вічно? – знову й знову мене мучить це питання.

Лакейське телебачення разом з моїми лакейськими друзями-журналістами втовкмачує мені, що це насправді великий успіх Кучми, оскільки в обмін москалі погодились поділити кордоном по поверхні та дні Азовське море. Забули, що це буде тільки у майбутньому. І чи взагалі буде – ще питання. ---Ти віриш москалеві?, підсумувала б ситуацію моя мама. Звичайно, не вірю - я її син. Так, москалі вичавлюють зі слабого Кучми все, що можна. Як з губки. А ще скільки витиснуть, поки він нарешті віддасть владу! Боюся, що не 2003, а 2004 рік буде насправді роком Росії в Україні. Як тут, під цю атмосферу, не процитувати нашого філософа Мирослава Мариновича (за журналом “Ї”):

“Криза в Україні стрімко втрачає свою політичну, правову чи економічну природу й набуває виразно морального характеру. В якомусь сенсі це полегшує справу, бо вирішального значення набуває не політичний професіоналізм чи економічні ресурси, а моральний вибір людини. А це – безпосередня сфера дії Святого Духа. І хоч влада виставила нас, ніби оголених манекенів, на посміховисько світу, я в жодному разі не помінявся б місцем, скажімо, із росіянами. Вигравши цей раунд, вони таки програють усю гру. Бо цінностями їхніми є сьогодні цинізм, зранена гординя й жадоба помсти, а сказано ж: “Де скарб твій – там буде і серце твоє!” (Мт 6:21). Але ж, чи не цинізм вже тривалий час зазнає у наших краях однієї вікторії за наступною?

Як не дивно, навіть експрезидент Кравчук відчув якусь невневненість від того, що твориться довкола. Той самий 70-літній Кравчук, який ще вчора бігав коридорами парламенту і як лялька в театрі – стрижнева радше, ніж пальцева - робив усе, щоб наша анархізуюча влада не задавилася у власній клоаці, а щоб надалі розповзалася владними коридорами, щоб ніхто із здоровим носом там не зміг втриматися... отже цей Кравчук каже тепер, що події останніх років в Україні все більше йому нагадують те, що відбувалося напередодні року 1654, коли ми прийшли до Переяславської ради. “Тоді все йшло до того, що поступово здавалися позиції, не звертали увагу (або робили вигляд, що не звертали), заплющували очі на те, що робить російський цар, російські бояри. Чим все завершилось — відомо: Україна 340 років перебувала в недержавному стані. Якщо зараз ми не знайдемо балансу політичних рішень і з різних причин втратимо підтримку Заходу, то нам залишиться тільки одна дорога. А так як економічні важелі вже на боці Росії, участь Росії в наших економічних структурах надзвичайно висока і продовжує зростати... Я навіть боюсь вимовляти ці слова, але за таких умов може повторитися історія”. (цитата за газетою “День”). І звідки, нагло, така критика “досягнень” Кучми? Невже Кравчученко відчув, що пора абстрагуватися від цієї влади заради власного майбутнього? Якщо це так, то значить, що навіть до нього прийшов душок смерти цієї влади - смердота у суті своїй неприємніша від клоачного задуву. Гроші справді не пахнуть...

Отак сижу на цьому пішоходному мосту зі своїми п”ятьма хвилинами для старого року. Радий, що сам, бо настрій такий, що не переношу тупої втіхи. А новорічна, вона тупа, бо, по суті, яка причина радіти? Тому, що ти старший на рік і ще більше ніж учора не розумієш, який рахунок виставить тобі колись Бог? Чи може просто для ірраціонального оптимізму, бо нове мусить бути краще? Чи справді мусить?

Задумуюся, чому програємо? Де упускаємо шанс, який доля неодмінно нам дала? Ще 10 місяців до виборів нового президента, а я навіть не упевнений, чи вони відбудуться. Що треба робити? Що треба зробити? Дивлюсь у віддалену, темну поверхню Дніпра, який ще не замерз, бо не було морозів. Згадую, що зростає кількість львів”ян, які готові боротися за самостійну Галичину, якщо Україна увійде до Союзу Росії та Білорусі. Тепер це вже понад половина мешканців міста. Безумовно, це вияв відчаю і безсили. Роздратування від країни, яка уперто не наповнює змістом твоїх надій, роздратування від влади, яка неправдою змушує жити за її неморальними правилами. Але загалом, ми просто не даємо собі раду з всією соборною, великою Україною, тому прихиляє нас до крайнощів, до самостійної Галичини. Проте, де упевненість, що з Галичиною у нас вийде? І, врешті-решт, наші сусіди теж не дріматимуть... Наші сусіди це політичні стерв”ятники, а не ягнята. Щеб пак!


“СуперГерой” грудня 2003 – наш Конституційний суд. Виявилося, що це, всього-навсього, ще один придаток до фальшивоукраїнської булави президента Кучми. 30 грудня наші судді заявили на сміх світові, що один плюс один, це один. Таким чином, пояснили: хоч Кучма був два терміни президентом, то насправді, це один термін. Тим самим дали право Татуськові стати тричі другим, хоч конституція чітко цього забороняє. Це вже не викликає навіть озлоблености, це вже просто повний маразм, це відмирання цієї влади в найгіршому варіанті. Коли починає анархізувати навіть ТАКИЙ СУД... Немає українського президента, немає українського парламенту, немає українського конституційного суду, це вже не винятковість, це звичайна закономірність наших буднів.

Хвилинами мене до краю болить сум моїх власних слів, і думаю тоді, що я просто не вмію підмічати довкола себе позитивне. Але це неправда, позитиви є, звичайно є, я їх зауважую, але вони слабенькі, не масштабні, при всьому тому, що трапляється негативного. Позитив, це, наприклад те, що цього року на Святу Вечерю Київ був більш порожнім, ніж торік. Значить, у місті відживає призабута традиція. Потім я ходив з друзями з колядою. Цікаво було почути, що на вулиці майже ніхто не знав як реагувати на кличку “Христос Раждається”. У відповідь долітало розгублене і ні при чому “спасібо”, або, більш доречне, “чєво-чєво?..”.

Герой січня 2004 - Міхаіл Саакашвілі! Йому тільки 36 років і вже став президентом Грузії! Друг Ющенка. Україні напророкував, що вона стане регіональною наддержавою. Закінчив Київський інститут міжнародних відносин (його скинутий вулицею попередник, Шеварнадзе, навчався у Москві), проте, гадаю, основний вплив на формування його особистости мало навчання у США та Франції. Хоче тягнути Грузію на захід, демократизувати її та сажати за ґрати корупціонерів. Все сталося так швидко, що навіть москалі не встигли прореагувати і таким чином мають непривітного лідера в, як вони люблять говорити, близькому закордонні.

Дивлюсь зі свого моста і очам не вірю: там розступилася темінь і щось наче червоне здіймається в моєму напрямку. Так, вже бачу, ВОНО сідає біля мене: це Козак з шаблею.
---Ну, що синку, пора нам виступать?
---Тааа, пора, словоношу невпевнено від несподіванки, хоча кусочком свідомости ловлю, що я попав нагло в епізод якоїсь казки.
---Покажи тільки, де ворог, а виступимо нарешті, бо залежалися хлопці у цій підводній Січі.

Де ворог?.., думаю... З жахом усвідомлюю собі, що не знаю, де ворог? Адже, це точно не москаль з танками та попами. Не поляк з полками. Не жид з корчмами. І не уніят з Римом... Ворог посеред нас, хочеться сказати. Ми самі стали для себе ворогом. Ворог, це ми. Я, ти, він, вона... Ворог, це моя знайома Н, хоч й україномовна, то на публіці любий простак змусить її переходити на російську. Ворог, це наша кацапсько-совітська навичка, що влада знає краще, а нам ніщо не під силу, ми скраю. І подумати тільки, що стільки століть, ще від скіфів, люди, які мешкали в степах, найбільше, що цінували, це волю. Що треба зробити з душею людини, щоб після всього того вона змирилась з підневольним стилем буття? Скільки треба? Сто років? Саме стільки вбивали післябогданову, тобто гетьманську Україну.

Шукаючи відради знову наштовхуюся на Мариновича: “Чи є в оцій сумовитій картині бодай якась шпаринка для оптимізму? Так, є, хоч це і буде оптимізм по-українськи. Отож обнадійлива шпаринка полягає у висновку, що для безкарної влади немає недосяжної “хатки скраю”. Рано чи пізно малороса таки дістануть – у прямому й жаргонному розумінні цього слова. І тоді виявиться, що його хатка стоїть насправді в самому епіцентрі вселенського бойовища. І зроблений ним моральний вибір якраз і є вибором вирішальним. Так запалюється єдино можлива солідарність, на яку спроможний українець, – солідарність бунту. Відомо ж бо, “гуртом і батька добре бить. (…) Що ж, по-людськи я хотів би, щоб усе було інакше. Однак це мій народ, і я сам є маленьким його зліпком. Є народи-номади, що блукають нестримно дорогами світу. Є народи-світила, що осявають світ стабільним своїм сяйвом. І є народи-пульсари, які то западають у “чорну діру” сороміцької підлеглості, то спалахують надновою зіркою, що на коротку історичну мить затьмарює всі світила довкола. Якщо це наш фатум, я готовий його нести. Якщо це Божий вирок, я готовий йому підкоритися. Однак при цьому я не можу позбутися відчуття, що це одночасно й Божий дар, який я не вмію ще оцінити.»

---А хто у нас нині гетьман? – питає мій Козак.
---Кучма.
---Він поганий? Так зарубаєм, кращого поставим!
---Ой не вдасться! На його місце ще гірші чекають. Там просто черга сторожових собак. А втім, це терроризм, я проти насилля...
---Так, що робити?
---І я думаю, що його робити? Якби ти був чарівником, то я б тебе попросив відчистити нам душі. Вони заболотися дуже і не знають уже, де день, а де ніч, де добро, а де зло? А може знають, тільки не кажуть нічого, не йдуть проти зла? Може просто утомлені дуже, а коли відпочинуть... Так, немає кого рубати. А що робити із зґвалтованими душами? Потрібно їх лікувати, психолога треба, а це процес довгий, а у нас зовсім не вистачає часу, не розумієш? І я бачу, як він все більше заглиблюється в своє казково-кремезне тіло і не витримую: підходжу і ногою, легко, як згусток мерзлого повітря, жбурляю його у Дніпро. ---Я тебе покличу, коли шаблі знадобляться. А поки, спіть, а ще краще, моліться до Бога, щоб ми не прокинулися, як ти тепер: безпорадні, плаксиві, з оголеними шаблюками, які у сучасному світі нічого не вирішують. Бо ми, все-таки, ще боремося. Ви свою боротьбу завершили. Хотів йому докрикнути – “переяславом”, але стримався…

Київ, 13 січня 2004, Г. Кобильницький



Камо Грядеши, Україно?

Джерело: Проект газети “Християнський Голос”, Мюнхен

Додано: 2004-01-13

1112

Напиши свій коментар:


Твоє ім'я: 


Коментар: 




 



  Камо Грядеши, Україно?
„Українське православ’я на повороті”

Джерело: Проект газети „Християнський Голос”, Мюнхен

Помер предстоятель УПЦ (Московського Патріархату) митрополит Володимир. Наша армія відвоювала Слов’янськ та низку інших міст. Залишилися основні два опорні пункти ординців: Луганськ та...

Додано: 22.08.2014 р.


Поразка Московії
Зламати зуби дияволу
Час дурнів


„Думайте, читатйте”

„Камо Грядеши, Україно?”





    Harazd.net     Про harazd.net     Контакт     Форум     HarazdNews     ГараздМузика     Razom.net.pl    
regały magazynowe używane regały paletowe używane montaż regałów skup regałów antresole
 

statystyka
0000583
2649889

3873552
regały magazynowe regały paletowe regały wyskokiego składowania regały półkowe
© 2002 - 2018 - harazd.net - Перший у Польщі український портал.