wynajem autobusów przemyśl   wycieczki do wilna   wycieczki do budapesztu   wycieczki do pragi   tłumacz przysięgły języka ukraińskiego

Перший у Польщі український портал
, год.: 
Стартуй з harazd.net
Harazd.net Форум ГараздМузика Фото Відео Календар подій Статті Каталог www Бесіда
 

„Курган праведників - Мир польський, ч.3”


Г. Кобильницький

Приниження, біль, досада, а часом, може й бажання помститися. Не рідко з такими відчуттями українці залишають кордон після догляду польськими службами. Все, як колись... Поляки як правило не приховують, що гидують своїми біднішими братами зі сходу. Наші у мундирах часто теж поводяться як дикуни, але, назагал не тому, що вони палають бажанням принизити поляка, а тому, що шукають штучної нагоди заробити додаткову копійку. Власне, у поводженні зі своїми братами-українцями вони так само принижуть себе та тризуба на шапці. Наприклад організують штучну чергу, а потім, за 10-20 долярів хабаря пропонують обігнати її. А ще українські прикордонники не “тикають”, натомість поляки звичного для них слова “пан” у відношенні до українців майже не вживають.

Громадян бідної країни життя змушує до принизливих практик у пошуку заробітку. Поляк на кордоні бачить, що перед ним якщо й не навпівжебрак, то принаймні хтось на порядок бідніший та, на додачу, як правило поза законом, бо з контрабандою за пазухою. Тільки бажання оберігати гідність й честь орла на шапці могло б змусити його у таких обставинах до коректного трактування збіднілих сусідів.

Марія, не бідна дівчина зі Львова часом їздить до Польщі у справах. Ніколи не займалася контрабандою тютюну чи алькоголю, що практикує 90 відсотків українців. У січні Марія застряла на кілька годин в автомобільній черзі в очікуванні контролю польських служб. В якийсь момент їй захотілося в туалет. Пішла. По дорозі перестрів її поляк в однострою, поцікавився, куди вона? Коли пояснила у відповідь почула: “Повертайся в свою Україну й там шукай собі убиральню. Не треба нам тут засмічувати польську землю. Назад до авта!”. Варто звернути увагу, що вислови на кшталт “повертайся в Україну” українцям доводиться вислуховувати доволі часто. Я наприклад чув ще таке: “чого прешся до Польщі? Що, у вашій Україні погано?”. Такі слова шокують, у них повно озлоблености та самоупевненої зверхности. Можливо, одне з джерел у тому, що добра доля допомогла нам опинитися у соборній державі з “їхнім” Львовом, хоч, неначебто, ми цього не заслуговуємо. Повертайтеся, насолоджуйтеся, але все-одно, ви залишилися холопами, все-одно ви претеся до нас за шматком хліба...

З власного досвіду знаю, що оголене хамство – явище не рідке на польському кордоні. Сам колись чув, як польський митник не погоджувався, щоб молодий українець викинув у смітник надлишок дисків (їхав до Голандії), а його головним аргументом було те, що не треба засмічувати польську землю. “Повертайся в свою Україну. Там роби, що знаєш. Все!”, сказав до хлопця, якому пощастило знайти легальну роботу на Заході і який уперше зустрівся з Польщею. Потім переблагали, але скільки розмов було, скільки приниження... А приниження, це така річ, яку важко забуваєш, бо воно як дим з тютюну невидимо застряває в людині. Тому такі відчуття мало хто забуває. На додачу, в минулому, поляки вже нас масово принижувати, це не нове, а старе явище, відповідно воно настільки гірше.

В липні минулого року в Павлівці на Волині президенти двох країн відкрили пам”ятник польсьсько-українському примиренню. Кучма говорив про перегорнуту сторінку важкого минулого. Чимало українців мали тоді певні сумніву, шукаючи відповіді на запитання, чого це нагло поляки взялися за влаштовування ґрандіозного шоу з приводу 60 роковин трагедії на Волині? З”являлися версії, які мали пояснити суть польської активности: від того, що це останній момент, коли очевидці можуть помолитися на могилах рідних, або, мовляв, президент Квасьнєвскі хоче показати своїм виборцям, що він не дарма стільки часу підтримував Україну, замовляв за неї слово на Заході, зокрема тоді, коли у Києві Кучму вулиця обзивала “убивцею й катом” Ґонґадзе, аж до того, що в Павлівці Польща хоче взяти свого роду моральний реванш за Єдвабне.

Для поляків, які виросли в традиції, що вони ангели, а вовки водяться тільки серед сусідів, оголена правда про Єдвабне була справді шоком. Стали про це відкрито говорити тільки в 2001 р. За неточними даними 10 липня 1941 р. в Єдвабному, що у північно-східній Польщі, місцеві поляки власними руками уколошкали кількасот жидів (від 400 до 600, за іншими даними - до 1800), а тіла спалили в стодолі.

6 листопада 2003 р., а отже чотири місяці після польсько-українського єднання в Павлівці, до Борщівки на Волині прибула дружина президента Польщі Йолянта. Візит був не гучний. Пані Йолянта прийняла участь у відкритті цвинтаря в Борщівці, де у березні 1943 р. німецький загін за співучасти, як свідчать польські джерела, українських поліцаїв, убив 250 місцевих поляків. Серед них була сестра батька Йолянти, Зофія та її 4-річна дочка. “Подібно як у Єдвабному, їх убито, а потім спалено. Тут моє Єдвабне”, заявила пані президентова. Мабуть це й не дивно, що дружині польського президента спало тоді на думку таке порівняння, проте деякі українці прочитали це як підтвердження попередніх припущень, що все-таки був якись зв”язок поміж наглою потребою возвеличати польськи жертви на Волині у липні 2003 та національним приниженням у Єдвабному.

В ході обміну думками напередодні підготовки до відзначення 60 роковин - як кажуть у Варшаві – різанини поляків на Волині, одним з найвагоміших аргументів, які висувалися з українського боку було те, що подій 1943 р. не можна розглядати без урахування історичного контексту. Тим самим українці зізнавалися, що вбивства поляків справді були, але водночас вони вважали, що значною мірою ці події спровокувала польська сторона, а отже домагалися розглядати їх в історичному контексті. Наголошувалося й на тому, що українські жертви, це далеко не лише наслідок відплатних дій польських загонів.

Пам”ятаю, що поляки такі доводи відкидали в принципі як такі, що не мають значення. Наголошували, що треба зосередитись на “мордах”, на великому горі людей тощо. І як от часто буває незабаром життя випробувало їх подібним чином. Під кінець 2003 у Німеччині появилася ідея побудови Центру проти вигнань. За задумом Центр, зокрема, мав бути даниною для кількох мільйонів німців, яких в 1945 р. вигнано з територій, що після Ялти опинилися в межах польської та чеської держав. Основним контраргументом обурених поляків було те, що післявоєнних вигнань не можна розглядати без історичного контексту, без урахування причин, без усвідомлення того, що німці самі запрацювали на таку жахливу долю. Характерно, що німці уважніше поставилися до таких польських доводів, ніж кілька місяців раніше поляки до українських.

Ну, а зовсім недавно я довідався про нову польську ініціятиву, яка коренями виростає з Волині. Такий собі краківський фонд ім. Косцюшкі хоче побудувати в Перемишлі курган-пам”ятник, де будуть змережені прізвища українців-праведників, які підчас ІІ світової війни перестерігали поляків та жидів перед акціями УПА та німців, іншими словами, допомогли тим людям уникнути смерти. На перший погляд неначе все нормально. Є бажання віддати шану тим, які ставили в небезпеку своє життя, щоб врятувати інше. Відчувається однак якась небезпечна двозначність, а навіть, можливо, підступність цього задуму. Мене передусім непокоїть недоречна зовсім аналогія, яка самотужки виринає, а саме співставлення гітлеризму і УПА, жидівського голокосту і подій в Галичині, а це речі неспівставні! Дивує й те, що ідея повністю “зрізана” з ізраїльсьих праведників. Нарешті, напрошується ще одна аналогія: поляки, мовляв, ледве не такі самі жертви жахливого періоду ІІ світової, як і жиди. Це недоречно! Голокост, так як й Голодомор, – явища самобутні у своїй природі та жахливості.

Минулого року у Павлівці мабуть усім, хто тільки хотів детальніше заглибитися в темні тенета польсько-українського минулого, було зрозуміло, що ця одноразова подія з відкриттям пам”ятника, це тільки черговий крок до примирення. Потрібний, але це не подія, яка щось вирішить кардинально. І одна з причин, це явний брак щирости, брак відвертости як з однієї, так і другої сторони, щоб неупереджено подивитися на увесь комплекс подій у та до 1943 р. Ми все ще більше нагадуємо зранених смертельною зневагою братів, які постаріли уже в ненависті, але не перестають вживати контраргументи з часів юности. Без каяття, щирости та відвертости ми ніколи не помиримося.

І що, власне, мають сказати українці-батьки своїм дітям, коли в Перемишлі будуть оглядати оцей курган? Дивися, оце люди, які захищали честь нашої нації, це люди, які рятували життя поляків, коли озвірілі інші українці йшли їх убивати? Не знаю... Боюся, що це закінчиться тим, що ми почнемо шукати праведників серед поляків, будувати свої кургани, знову вийде “зуб за зуб”. Адже навіть якщо вірити польським джерелам, то в 1943 р. як мінімум з польських рук загинули 10 тис. українців. Ясно, що в більшости, це були мирні мешканці, ясно, що дехто врятувався завдяки інформації сусіда-поляка.

На фронті стосунків з іншим сусідом, Московією, теж по суті без змін. Православна Москва, схоже, зуміла зробити певний прорив у взаєминах з Ватиканом за рахунок греко-католицької Церкви. Такі принаймні висновки можна зробити з пресових повідомлень з приводу візиту до Росії ватиканського кардинала Вальтера Каспера, який займається питаннями єдности християн. 8 лютого у листі кардинал повідомив, що Ватикан схиляєтться до визнання Патріярхату для УГКЦ, а потім поїхав до Москви, переговорив, і був заявив, що питання, як мінімум, відкладається. Не втішні також інші результати переговорів. Ось, що з цього приводу написала Катерина Щоткіна в Дзеркалі тижня.

“Після легалізації в УГКЦ невдовзі заговорили і про статус патріархату. І якщо спочатку це здавалося мрією радикалів, то вже до візиту Папи Римського в Україну навіть цілком помірні спостерігачі говорили про можливе проголошення патріархату УГКЦ під час візиту. Проте цього не сталося, і 2002 року Патріарший Собор УГКЦ звернувся з листом до понтифіка визнати статус патріархату за цією церквою. Із проханням про сприяння до державної влади звернулися і єпископи УГКЦ. Здавалося б, чому ні? Адже більшість католицьких церков східного обряду мають такий статус. (...) Проте не судилося... Більше того, греко-католики, жителі Росії, відповідно до договорів між кардиналом Вальтером Каспером і представниками Московського патріархату нині не матимуть власних ієрархічних структур — опіку над ними візьме на себе католицька церква латинського обряду (тобто, фактично, поляки). Що ж, принаймні на території Росії греко-католиків фактично скасували. Чим не привід поговорити про «потепління відносин» між Ватиканом і Москвою?”

Візит кардинала Каспера викликав стільки шуму, що навіть віднісся до цієї події Юзьо Обсерватор на сторінках львівського Поступу.
“Як мене той Ватикан роззлостив! Після здибанки їхнього кардинала з митрополитом Смоленським Кирилом там вирішили відмовитися від проголошення Патріярхату УГКЦ. Ну ви си помисліть тілько! Ми вже не маємо права хазяйнувати у своїй хаті. Ватикан знову станцював під дудку Москви, котра страшенно боїться, аби УГКЦ не перешкодила їй русифікувати Україну”.

Київ. Заходжу до вагону підземки і не без здивування зауважую монашку. Вона читала якусь, вочевидь, святу книгу. Нахилився над нею й зрозумів, що це польська монашка, принаймні книга була на польській мові. Чи не симптоматично для нашої сучасности? Загалом то, монашка на київській вулиці, це надалі рідкісне явище, а така, що читає святі книги в підземці – тим паче.

Поляки, які активно розвивають свої церковні структури в Україні переконують, що це зовсім не зв”язано з національним питанням. І дійсно, в костьолах частіше почуєш службу по-українськи, ніж по-польськи. Минулого року я познайомився з латинським священиком з київської Оболоні. Він був родом з житомирщини, неначе поляк за національністю, проте, давалося відчути, легше йому було спілкуватися українською. З нами був його шкільний колега, поляк, який емігрував ще у совітський період до Польщі. От він йому дорікав, що костьол українізує місцевих поляків, а це недопустимо й ганьба, що це заперечення дотеперішньої місії Костьола на тих землях, як захисника польськости. Ксьондз йому відповів аргументовано: “як ти собі це уявляєш? З тих, що приходять до мене на Службу може один відсоток поляки, а решта - українці!” Українці, особливо в центрі та на сході, не рідко вибирають римо-католицьку Церкву, як щось нове, свіже, й не пов”язане, як вважають, з темним минулим нашої країни також в релігійному плані, коли православна Церква не цуралася співпрацювати з людиноненависницьким режимом. Як на мене тепер немає можливости полонізувати українців через Церкву так, як це робилося в умовах, коли вона мала за собою підтримку держави. І все-одно чимало людей ставиться двозначно до активности римо-католицизму на наших землях.

В Києві митрополит української, тобто російської правослоавної Церкви освятив приміщення Центральної виборчої комсії (ЦВК) у зв”язку з наближенням виборів нового президента України у жовтні. Напередодні головою ЦВК став такий собі Ківалов, зокрема автор роботи пн. “Від спілкування з Л.Д.Кучмою збагачується державницьке мислення”. Ну що ж, щасливих виборів, Україно!

Телебачення. 19 лютого виповнилося 50 років з дня, коли Крим став частиною України. Ведуча інформаційної програми в російському НТВ так про це сказала: “...річниця, яку, як говориться, згадують зі сльозою в очах...”. Цікаво, що Хрущов вирішив передати Крим у честь 300 ліття “воз”єднання” двох держав а пріорі відкидаючи навіть можливість розвалу СССР. Самовпевненість – згубна риса. Не видно однак, щоб росіяни зробили з того висновки. З Патріярхатом теж їм не вийде. Єдине, що досягнуть, це поставлять нові перешкоди на шляху до взаємного зближення.

Київ, 29 лютого 2004, Г. Кобильницький



Камо Грядеши, Україно?

Джерело: Проект газети “Християнський Голос”, Мюнхен

Додано: 2004-03-01

1140

Напиши свій коментар:


Твоє ім'я: 


Коментар: 




 



  Камо Грядеши, Україно?
„Українське православ’я на повороті”

Джерело: Проект газети „Християнський Голос”, Мюнхен

Помер предстоятель УПЦ (Московського Патріархату) митрополит Володимир. Наша армія відвоювала Слов’янськ та низку інших міст. Залишилися основні два опорні пункти ординців: Луганськ та...

Додано: 22.08.2014 р.


Поразка Московії
Зламати зуби дияволу
Час дурнів


„Думайте, читатйте”

„Камо Грядеши, Україно?”





    Harazd.net     Про harazd.net     Контакт     Форум     HarazdNews     ГараздМузика     Razom.net.pl    
regały magazynowe regały paletowe regały wyskokiego składowania regały półkowe
 

statystyka
0000492
2536597

3725481
regały magazynowe regały paletowe regały wyskokiego składowania regały półkowe
© 2002 - 2018 - harazd.net - Перший у Польщі український портал.