wynajem autobusów przemyśl   wycieczki do wilna   wycieczki do budapesztu   wycieczki do pragi   tłumacz przysięgły języka ukraińskiego

Перший у Польщі український портал
, год.: 
Стартуй з harazd.net
Harazd.net Форум ГараздМузика Фото Відео Календар подій Статті Каталог www Бесіда
 

„Про двох герців”


Г. Кобильницький

Я бачив, як плачуть мужчини...

Це буде історія про те, як полтавські 100,6 МГЦ несподівано зустрілися із київськими 100,9 МГЦ в реальному житті. Про те, як тих герців намагалося використати американське Радіо Свобода і як наша влада не допустила до ще однієї перемоги імперіялізму. Нарешті про власників: один злощасно загинув, можливо, це була запланована смерть, - в країні кучмізму це ніколи не відомо остаточно, а другий свідомо, від страху й безнадії, покинув непривітну неньку-Україну. Не перший – не останній! Загалом – „щасливчик” з перспективою на політичний притулок на Заході. В тлі пересмикування полтавсько-київських герців, чергових потрощених людських долей й переламаного життя традиційно для наших днів вітає невидимий дух ґебізму у соусі неможливої для описання аморальности. Дух з двома національностями – російською та українською.

Третього березня о шостій ранку в дорожній аварії загинув Георгій Чечик, директор полтавської телекомпанії ЮТА. Її структурним підрозділом є Радіо Полюс – 100.6 FM. Все вказує на те, що Чечик був утратив свідомість: серце зупинилося, або просто заснув і врізався у зустрічне авто, водій якого теж загинув. Тобто, каже нам міліція, нічого непевного тут немає, ніякої політики! Є тільки один нюанс: цього дня Чечик збирався укласти договір про ретрансляцію програм української редакції Радіо Свобода. А Свободу цього року влада жене з українського ефіру завзято й послідовно, аж до безрозсудливости. Ну, це, власне, нічого нового для деяких очільницьких типажів, яким характерна примітивна упертість поєднана із злопам”ятністю. А чого тільки вартує пам”ять про розкручування останніми роками на Свободі афери з плівками майора Мельниченка та убивством Ґонґадзе!

Трагічній загибелі Чечика передували дві важливі події. 17 лютого передачі Свободи зникли з Радіа Довіра й американська радіостанція, чисто як у совітський період, залишилася із “власними” короткими хвилями, яких запускають аж чи не з Португалії. 1 березня Свобода відновила на мить ретрансляцію на популярних ультракоротких хвилях, підписавши договір з Сергієм Шолохом, директором київського Радіа Континент – 100.9 FM. Цього самого дня у Києві об”явилося ще одне слово, притаманне періодові СССР, – глушилка, тобто Континент почали давити, запустивши на частоті 100.9 сильніший сигнал. Але то була тільки така забава-розвага. Серйозне сталося під час зустрічі Шолоха з представниками Соціял-демократичної партії України (об”єднаної), тобто партії з маленьким бубликом - СДПУ(о), якою керує голова адміністрації президента Кучми, Медведчук. "Зі мною зустрілися двоє – помічник депутата Шуфрича з СДПУ(о) і мій колишній адвокат. Вони сказали, що мені кінець, якщо я запущу в ефір Свободу. Водночас вони запропонували співпрацю – якщо я перейду на їхній бік, то вони вирішать усі проблеми, радіо працюватиме надалі, а я стану багатим". Стільки встиг повідомити Шолох, поки подався навтьокі з цієї прекрасної країни. "Я бачив, як плачуть мужчини, яким сказали: якщо ти не підеш у пропрезидентський блок, тебе завтра не буде", говорив у жовтні минулого року Віктор Ющенко. Я запросто можу повірити, що Шолох справді налякався, оскільки це не перша була така розмова із ним, йому пригрожували й раніше, на додачу він важливий свідок у справі про убивство журналіста Ґонґадзе під кінець 2000 р.

У 1999 р., напередодні президентських виборів, коли Кучма став двічі другим, на Континенті працював певний час Ґонґадзе. Пам”ятаю добре, як він закликав не голосувати за Кучму, бо він тягне країну в прірву, а сам мріє про повне диктаторство. Це, схоже тоді, Ґонґадзе підписав на себе вирок. Тоді, чи не вперше лякали створений у 1994 р. Континент закриттям, якщо не усунуть Ґонґадзе. Усунули. Він відкрив Українську правду – найпопулярніший нині український інтернет-сайт, але життя був утратив. Гучні афери з Ґонґадзе й плівками Мельниченка на мить стримали похід Кучми на взяття цієї країни у диктаторські лещата. Тепер, схоже, спостерігаємо чергову спробу. Я вірю – знову не вийде! Хто ще загине?

Третього березня представники влади конфіскували єдиний передавач Континенту й він нарешті заглох, а напередодні Шолох, зовсім правильно, чкурнув до Польщі. Історія неначе закінчена. Завзята влада тріумфує! Україна добилася нової ганьби в очах світу й ще одного політичного емігранта. Браво! Завершальні акорди влади президента Кучми справді приголомшуючі! От, як він насправді входить в історію! Гонитель вільного слова, закайданчик один! І подумати тільки: навіть не всі кияни могли слухати того Континенту, такий був слабенький сигнал. Зате там були БіБіСі, Дойче Велле, протягом двох днів Свобода, програми Громадського Радіо, яке створював наш трагічно загиблий в іншій дорожній катастрофі колега і журналіст, світлої пам”яти, Кривенко...

Довкола “технаря” Кучми повно ґебістів, яких ніхто ніколи у нашій країні навіть не намагався розрахувати за минуле. Ну, наприклад сучасний міністр оборони, а колишній генерал КҐБ Марчук. Або інший ґебіст, нині голова Ради національної безпеки і оборони України (РНБОУ), Володимир Радченко. У обидвох колосальний досвід у боротьбі з інакомислячими, тобто з політичною опозицією. Часом собі так думаю, що, виходячи з цього, може це й рація, що наше прибуле до Києва з еміграції одне з ОУН уперто не виходить з підпілля, грається надалі у конспірацію, яка для злих язиків стає приводом для анекдотів.

Володимир Малинкович, лікар і колишній дисидент. Йому (ще один “щасливчик”) совітська влада дозволила емігрувати на Захід за умови, що він не ляпатиме зайво язиком про справжнє життя людей в країні рад, інакше – підступно уб”ють. 1926 р. так убили Петлюру, 1958 - Бандеру, 1940 – Троцького і багатьох інших, менш і зовсім мало відомих... Малинкович нині рахується у Києві як політолог. У вересні минулого року він написав: “Засоби для розправи з політемігрантами вигадували найвитонченіші – від парасольки з отруєним стрижнем, яким був убитий в Англії болгарський правозахисник Марков (Ґеорґі Марков, письменник, загинув у 1978 р.), до підкладеної в капелюх отруйної травички, якою залякував мене Володимир Радченко (сьогодні голова РНБОУ). "Сидіть там тихо і займайтеся собі медициною, - говорив мені перед від'їздом в еміграцію безпосередній начальник Володимира Радченка, - а то вб'ємо". "Уб'єш його?" - запитував він, тикаючи пальцем у рожевощокого тоді Радченка. "Уб'ю!" - не моргнувши оком, слухняно відповідав наш нинішній головний правоохоронець”. Нині варто було б знову тикнути пальцем у Радченка - колись гонителя інакомислячих, а нині – будівничого самостійної України. І щож ми збудуємо, пане Радченко...

Отож, чи в країні, де владу мають такі ґебісти, де право не стало верховенством, а влада може собі дозволити на що тільки завгодно, можна бути упевненим, що Чечик справді заснув за кермом? Ні, не можна. Так як і виключити цього не можна.

У журналістських колах кажуть, що Ґонґадзе, скорше всього, убила таки наша міліція й ніякого імпортного сліду, наприклад російського, там немає. Неначебто він загинув під час тортур, коли його придушували у пластиковому мішку, а потім тіло заховали так, щоб ніхто не знайшов. Проте, об”явилася нагло якась третя сила, яка викрала трупа й підкинула у видне місце. Хто ця третя сила? Ну, можливо, якісь наші ґебісти, які можуть співпрацювати, хоч не мусять, з росіянами? А нащо треба було зробити так, щоб труп знайшли? А на те, щоб ті, хто давав наказ убивати розуміли, що на них у когось є ще один компромат, що є люди (радше, структури), які все знають.

Пригадую заяву нинішнього міністра оборони Марчука про те, що у нього відеоплівка, яка є доказом на те, що голову Народного Руху України В”ячеслава Чорновола убили у 1999 р. під виглядом дорожньої аварії. Потім, нагло, Марчук заявив, що плівка пропала, викрали. Чи то, знов таки, не сигнал тим, які, можливо, організували убивство Чорновола, що на них є ще один компромат? Про все це люди в Україні говорять тихцем між собою. Але поки що приречені до змальовування припущень.

В одному з інтерв”ю у 2001 р. президент Кучма заявив, що у смерті Чорновола найбільше зацікавлені були ті, хто бажав розпаду Руху. Цікаво, бо десь за місяць до смерти, у лютому 1999, Чорновіл в інтерв”ю заявив, що у розпаді Руху найбільш зацікавлений президент Кучма та Марчук... Народжений 1941 р. Марчук це чільна постать самостійної України: голова СБУ (1991-94), прем”р-міністр (1995-96), кандидат у президенти (1999), голова РНБОУ (1999-2003) і, нарешті, міністр оборони. Бракує тільки президентства. В КҐБ зайшов також високого: в 1990 р. став заступником КҐБ для Української ССР. В 1999 р. наші патріоти, особливо з Галичини, повірили, що він буде гідним наступником Кучми, мовляв, залізною рукою наведе порядок в країні. Закінчилося це фактичною зрадою тодішньої опозиції, що явно допомогло Кучмі перемогти на виборах удруге. Цікаво, чи цього року Марчук зново зіграє якусь неочікувану роль в президентських перегонах?

Цього року на Громадському Радіо лідер комуністів Петро Симоненко, посилаючись на власні джерела був заявив, що міністр оборони Марчук справді знає хто і як убив Ґонґадзе, але нічого не робить. А у листопаді минулого року лідер соціялістів Мороз сказав про справу Ґонґадзе таке: "Пауза, яка виникла після знаходження тіла, маніпуляції з речовими доказами, зволікання із завершенням судово-медичної експертизи, загрози фахівцям, які її починали, є опосередкованим підтвердженням того, що зловмисники самі попали у розставлені ними сіті, і, не знаючи, що робити далі, сподіваються, що увага суспільства до цього злочину потухне саме по собі. Сповзанню суспільства у пітьму криміналу і бандитизму необхідно покласти кінець. Саме тому, маючи достатні підстави, зобов'язаний заявити, що замовником зникнення журналіста Георгія Ґонґадзе є президент України Леонід Кучма".

Цар Путін колись сказав був, що чеченський терористів Росія буде “мочити у сортирі”, тобто, по-людськи кажучи, убивати навіть в клозеті, тобто будь-де. Малинкович пише: “...цей вираз, я думаю, Путін узяв не з тюремного фольклору, а зі свого роду "бойового статуту" співробітників КҐБ за кордоном. Принаймні, у 1980-і роки, коли я був політемігрантом, а Путін ґебістським шпигуном у Німеччині, декількох болгарських і румунських дисидентів убили саме в такий спосіб. Добре пам'ятаю, як паризькі політемігранти хоронили вбитого в туалеті відомого румунського дисидента”.

Слова Путіна про туалет втілено у життя. Чечня вже упродовж кількох останніх років відчужена від журналістів. Не важко здогадатися, чому не можуть у цій знедоленій країні працювати журналюги: щоб не писали про те, яким чином російські вояки встановлюють там мир. Жахів там безліч, посивіти можна! Преса (все-таки) писала зокрема про випадки кидання у кіп”яток немовлят на очах матерів, які попалися у тзв. фільтраційні табори, про виколювання очей, придушування у пластикових мішках, електрошоки, розрізання вагітним животів і що там ще людина, це Боже сотворіння, спроможна придумати? Увесь той ад не так вже й важко уявити, якщо знати, що російські вояки у Чечні, як правило, мають очі наркомана й алькоголіка водночас.

На схилі першого терміну правління Путін згадав також про давно засвоєні чекістські методи убивання ворогів за кордоном. Таким чином у лютому в Катарі загинув колишній провідник Чечні Яндарбієв та його син. Бомбу у їхньому авто підклали спеціяльно наслані з Росії агенти. На додачу росіяни привселюдно зізналися у тому, напевно, вірячи, що світ купиться на їхню байку про боротьбу з тероризмом у Чечні, про те, що між Яндарбієм та бін Ладеном можна ставити знак рівности.

Ґебівські вкраплення у процес керування державою в Україні на виду, в Росії – це вже стиль, свого роду державна програма, що й нас може чекати. Для декого це привід до констатації: проєкт самостійної України від 1991 р. – не вдався, потрібно писати новий. І я такої думки. Треба мати однак свідомість, що ніякого проєкту насправді не було, була гра випадковостей, ініційованих випадковими людьми біля державного керма. Може ми нарешті дочекаємося влади, яка матиме проєкт для цієї країни? Бо проєкт, це візія. У президента Кучми все звелося, принаймні останнім часом, до священного: як утримати владу? Там справді немає місця для переживання за країну, а про візію – постій!

На початку цього року з опитувань суспільної думки вийшло, що 16 мільйонів людей (з 48) готові емігрувати. На мітингу опозиції 9 березня у Києві з нагоди 190 уродин Шевченка Ющенко сказав: 40 відст. молодих українців воліли б народитися в іншій країні, сім мільйонів шукає кращої долі за кордоном. Чи може буде більш переконлива оцінка досягнень нинішньої влади?

Найкращим пам”ятником Шевченкові буде об”єднана, квітуча Україна, написав Кучма – президент України з 1994 р. А мені це нагадує стару совіцьку пропагандуху: ми скоро Захід наздоженемо та переженемо.

Київ, 9 березня 2004, Г. Кобильницький



Камо Грядеши, Україно?

Джерело: Проект газети “Християнський Голос”, Мюнхен

Додано: 2004-03-10

1092

Напиши свій коментар:


Твоє ім'я: 


Коментар: 




 



  Камо Грядеши, Україно?
„Українське православ’я на повороті”

Джерело: Проект газети „Християнський Голос”, Мюнхен

Помер предстоятель УПЦ (Московського Патріархату) митрополит Володимир. Наша армія відвоювала Слов’янськ та низку інших міст. Залишилися основні два опорні пункти ординців: Луганськ та...

Додано: 22.08.2014 р.


Поразка Московії
Зламати зуби дияволу
Час дурнів


„Думайте, читатйте”

„Камо Грядеши, Україно?”





    Harazd.net     Про harazd.net     Контакт     Форум     HarazdNews     ГараздМузика     Razom.net.pl    
regały magazynowe używane regały paletowe używane montaż regałów skup regałów antresole
 

statystyka
0000971
2537750

3726740
regały magazynowe regały paletowe regały wyskokiego składowania regały półkowe
© 2002 - 2018 - harazd.net - Перший у Польщі український портал.