wynajem autobusów przemyśl   wycieczki do wilna   wycieczki do budapesztu   wycieczki do pragi   tłumacz przysięgły języka ukraińskiego

Перший у Польщі український портал
, год.: 
Стартуй з harazd.net
Harazd.net Форум ГараздМузика Фото Відео Календар подій Статті Каталог www Бесіда
 

„Дівчатка та комуніст”


Г. Кобильницький

Це було у п”ятницю пізно ввечері, коли люди у Києві, як кожної іншої п”ятниці, веселяться... бо ж п”ятниця! Одна була чорна, друга білява. Обидві, хоч молоденькі, але уже штучні (це я про волосся). Сиділи на східцях предовгого ескалатора підземки на станції Хрещатик. Їм було років 14-16. Були напідпитку і наспівували якусь пісню по-українськи! Саме, по-українськи! Я відзначив про себе, що це таке несподіване, немов як побачити у цю підхмелену пору в Києві черницю в кав”ярні та ще за пляшкою горілки. Вони наспівували, а попід моїм серцем ангели мотали делікатно тендітними крилами, немов досконалі масажисти людських душ. Я відчув, що ця картина є чимось, що називають надією, і вона, надія, зміцнюється у мені, росте, як свіжі дріжджі.

Коли я слухав їхнього далекого від досконалости, але українського співу, то згадав про своє інше спостереження, а саме, що останнім часом на київських вулицях побільшало української мови. Не знаю чим це пояснити, але маю сподівання, що це початок того, що врешті-решт, колись-то, мало б зрушити з місця, що це повільний початок дерусифікації. Я потім картав себе за цю ненормальну радість від дівчаток, але, подумав врешті, видно так уже є: коли живеш у ненормальному суспільстві, яке на загал говорить мовою давнього окупанта, то й радості бувають ненормальними.

Дівчатка наспівували пісню Океану Ельзи, однієї з небагатьох популярних груп, яка виступає виключно по-українськи. Є ще старіюча група ВВ, є також Ірина Білик і чимало менш відомих співак та колективів. Білик за моєї пам”яти завжди співала тільки по-українськи, і, хоча стала відомою в Україні, то широкого визнання не здобула. І от недавно прочитав, що Білик записала першу свою російську платівку, чи як там тепер, диск... Цікаво, чи це їй запевнить ще більший успіх? Невже вона не розуміє, що насправді питання не у мові, а у таланті? Правда однак полягає й у тому, що співаючи по-українськи навряд чи можна здобути російський ринок. Росіяни інстинктовно відкидають майже усе, що виходить поза рамки укрфольклору, який, як їм це достеменно відомо, є частиною російської культури. Частиною фольклору ніколи не буде серйозна українська естрада, тому, в цьому плані, Білик думає правильно: якщо хочеш здобувати російський ринок – співай по-російськи! Вона вже пробувала співати по-польськи, але так калічила, що нічого з того не вийшло. Крім того, як на мене, це гарний талант, але не настільки блискучий, щоб завойовувати слухача за кордоном навіть, коли перейти на його мову. З іншого боку, останнім часом надзвичайної популярности у Росії набула Вєрка Сердючка, тобто хлопець з Полтави (Андрій Данилко), який виступає в спідниці з великими штучними грудьми і він нібито проста українська баба. Його стиль, це пародіювати життя, але найбільше пародіює українську мову, широко використовуючи жалюгідний сурж, це наше національне тавро, неначе випалений на шкірі знак мученика концтабору. Я Данилка шаною за те, що знайшов власний ключ до успіху, але не люблю, як українець. Цікаво за що його люблять росіяни? За знущання над українською мовою? Може. Данилко якоюсь мірою правий, оскільки, він наслідує те, що є у нашому житті. Тільки чи можна глузувати над тавром в”язня концтабору навіть, якщо фізично він уже поза стінами зони? Я б сказав – непевна то річ.

Ті дівчата на ескалаторі, були для мене як пташки з майбутнього, з країни, яку ми неодмінно колись збудуємо. Парадоксально, але цього самого дня, тільки дещо раніше, я побачив пташку з минулого, коли дивився виступи депутатів у Верховній Раді. Почув там таке, що можна прямо віднести до реалій 20-річної давности. Це я слухав у Києві 19 березня 2004 року, коли самостійна Україна наближалася до 13 уродин. Я не можу не процитувати потрясаючого виступу комуніста та депутата парламенту самостійної України Володимира Олещенка. “Відчайдушно чинять опір капіталісти й націоналісти з блоків Ющенка і Тимошенко. Особливо стараються нашисти (себто члени Нашої України). Вони бачать, що земля вислизає у них з-під ніг. Вони усвідомлюють, що утрачають довіру обдуреної ними частини укрАїнського народу через те горе, яке вони спричинили за всі роки своєї ганебної діяльності і завдають сьогодні. Наш згорьований й гордий укрАїнський народ здатний відділити зерно від полови і на президентських виборах 2004 р. дасть одкошат цим авантюристам від політики. Нашизм не пройде!”. Оце прямо радянський дух з переможною, задуреною піснею про укрАїнський народ! Я мав враження, що навіть моєму телевізору було противно від того Олещенка. Колись комуністи так само говорили про українських буржуазних націоналістів і загалом про всіх, кого вважали ворогом червоної імперії. Такий уже стиль: брехати, тобто проводити ідеологічну обробку людей, які мають обмежений доступ до вільного слова. А може, все-таки, повірять? Для СССР це задурювання обивателя закінчилося трагічно.

Підлітки з підземки, що заспівали по-українськи, і бетонна голова комуніста-холуя Олещенка, це немов живий, пігулковий образ нашої сучасности, де старе тихенько здихає, часом впадаючи в стан істеричної конвульсії, а нове виходить з землі переможними паростками. Який жаль, що у нас не було декомунізації. Якби була, хоча б у найліберальнішому варіянті, я переконаний, Олещенко відчув би, що публічно пропагандити, як колись, уже не можна. Я знаю, він зробив би це зі страху, але, так думаю, страх виступає також у варіянті позитивному. Моя мама, коли чомусь дуже дивується, констатує: люди перестали Бога боятися, тому так чинять! Коли пишу такі слова, відчуваю їх нині, як якийсь чужий навіть мені анахронізм, що не пристає ніяк до буднів. Сьогодні Богом не можна лякати. Цього майже ніхто не розуміє. А страху теж, немов, немає. Телевізор щодня бомбардує нас інформаціями про вершини людського цинізму чи просто ідіотства, наприклад про священиків-педофілів та єпископів які їх прикривають, або про звичайних роботяг-християн, які для копійки виривають з могил металеві постаті Христа для переплаву; про державу-Ізраїль, яка з ім”ям закону на устах убиває холоднокровно людину, хай й надхненника терористів, і про мамів з Европи, які народжених власних дітей так само холоднокровно убивають і жбурляють трупики у смітник. Світ мабуть завжди був таким цинічним й вигадливим у формах жорстокости, тільки ми не мали телевізора, а відтак не знали, якими бувають люди у своїй масі. Випадки із власного села сприймали як одноразовий прояв божевільности. А коли нагло довідуєшся, що таких випадків тисячі – перестаєш що-небудь розуміти, німуєш і думаєш, що, може, це не божевілля, а якась норма?

Всім зрозуміло, що комунізм настільки дискредитований, що не має майбутнього в цій країні. Це прекрасно усвідомлюють самі комуністи, члени КПУ. Група їхніх депутатів демонстративно носиться по парляменті з червоними, замість синьо-жовтих, значками, немов нагадуючи стороннім, ось які у нас були дінозаври! Поки буде електорат – так довго буде КПУ. Вони будуть ним торгувати, тим електоратом, тобто людьми, які неспроможні зізнатися, що допустилися життєвої помилки, увірувавши колись у цю згубну ідею. І до смерти не розпрощаються з тими ілюзіями. Їх можна зрозуміти, але важко з тим змиритися. Чи взагалі можливо, щоб людина зізналася перед собою, що життя віддала фальшивій ідеї? Можливо. Для нечисленних, які спроможні самостійно прийти до такого висновку та перенести біль прощання. Укрсучвлада разом з нашими комуністами не маючи компромату на Ющенка розповсюджує останнім часом тезу, що він ставленник американського імперіязму (його дружина американська українка). От, яка вона, ця пропаганда задурювання!

Комуністи вже давно не грають ключової ролі в цій країні. В даний час, насправді, боротьба іде між новим, яке символічно уособлює Ющенко, та старим й новим водночас в символічній особі Кучми. Хоч до президентських виборів залишилося тільки півроку ми надалі, навіть приблизно, не знаємо, який буде фінал цього протистояння? Відчайдушність з якою бореться за збереження влади Кучма знову змушує мене робити припущення, що всі ті злочини, у скоєнні яких його підозрюють – мабуть чиста правда, а відтак, Кучма бореться не стільки за крісло, як за те, щоб не попасти на старі роки в буцегарню. Це страшна істина, оскільки означає, що президента та компанію ніщо не стримає у цій боротьбі, бо це боротьба, де ставкою є життя.

Як не парадоксально, але чи не найважливішим чинником, який реально трохи холодить голову президента з його супербагатим оточенням є той факт, що ті люди тримають свої грошенята не в Україні, не у Росії (немає довіри), а на Заході. Таким чином, наша влада сама собі зорганізувала обмежувача й засіб тиску. Григорію Суркісу, супербагатому власникові Динама Київ, другові Леоніда Кравчука і Кучми, нещодавно відмовили у наданні візи до США. Майже всесильний, а, виявляється, такий малий водночас! Чи не прикро? Уявляю, як його серце судорожно стискається від такої образи: маєш мільйони, але у деяких питаннях ти безсильний, до деяких країн, може ніколи, не поїдеш.

В США днями почався процес колишнього прем”єра Павла Лазаренка, який вивіз мільйони на Захід й американці показали йому тюремну браму. Це дуже цікава й показова подія для України. Наша прокуратура звинуватила його у крадіжці 880 мільйонів долярів та замовленні убивства депутатів Євгена Щербаня (1996) та Вадима Гетьмана (1998). Цей останній, це була тоді важлива шишка, особливо у фінансовому житті України. Гривню, зокрема, ставив у життя, очолював Національний банк. Кажуть, що Ющенко сприймав його більше, ніж учителя, а Гетьман, по-тиху, готував його до президентських виборів у 1999 р. Може це була справжня причина смерти цієї людини?

Лазаренко утік з України (очевидно за згодою Кучми) на початку 1999. Тільки кілька днів тому дав перше з того часу інтерв”ю. В ньому він просить родину Щербаня і Гетьмана не вірити, що він має яке-небудь відношення до тих смертей. Я думаю, що це може бути правда, особливо у випадку Гетьмана. Адвокати Лазаренка кажуть, що їхній клієнт не крав грошей, а робив те, що тоді в Україні робили усі, хто мав таку можливість, тобто грав за загально прийнятими правилами, тобто, вже не додають, насправді крав. Це трохи за принципом: якщо ти в тюрмі і там нп. ґвалтівники, то й ти ґвалтуй, бо такі правила. Але є ще заганолюдський кодекс, неписаний. Люди в Україні ледве животіють вже роками, утікають за хлібом за кордон, а воно тягне з цієї країни гроші підводами, бо йому треба “хатку” в Каліфорнії за майже сім мільйонів доларів! На додачу, кажуть адвокати, Лазаренко гроші збирав, щоб повалити режим Кучми. Важко у це повірити. Але, признаю, прилично звучить у наш час, коли вся країна притихла в очікуванні: коли нарешті піде Кучма і дасть нам спокій!

Той факт, що до виборів залишилося тільки півроку, а в країні надалі немає упевнености, чи режим Кучми вріже осінню дуба, викликає все більше хвилювання у таборі прихильників Ющенка. Триває дискусія з цього приводу серед інтелігенції. Одні його захищають, а інші звинувачують. Звинувачують у тому, що він недостатньо сильний, недостаньо ефективний, щоб перемогти кучмізм, а відтак буде першим винними, якщо осінь 2004 нічого не змінить у нашому політичному житті. Коротше, за тим поглядом, це неефективність, недорікуватість та політика кадрової неперебірливости Ющенка спричинила, що кучмізм обіцяє гальмувати розвиток нашої країни набагато довше, як тільки до жовтня. Наявність в таборі Ющенка політиків, які не подобаються частині нашої інтелігенції, бо дехто з них ментально занадто близький, або такий самий, як люди з оточення Кучми, змушує їх навіть до констатації, що після можливої перемоги Ющенка він сам стане схожим на Кучму, оскільки оточення у них подібне.

Сам Ющенко, як мені здається, не дуже переймається цією критикою. Адже справді, тим, ким він є нині, виліпив себе сам, якщо не враховувати батьків та “учительської” ролі покійного Гетьмана. Він не має боргу вдячности за те ані перед інтелігенцією, яка ще не так давно (у багатьох випадках) підтримувала Кучму, ані перед своїм оточенням, бо оточення прийшло до нього за власним рішенням та бажанням, прийшло тоді, коли Ющенко сам себе зробив найпопулярнішим політиком в країні. Для мене найбільшою запорокою того, що Ющенко-президент не буде схожим на Кучму-президента, є власне різниця у ментальности тих людей, у тому, що Ющенко залишився особою моральною, із внутрішньою схемою цінностей, а Кучма втратив мораль ще, напевно, у совіцький період; і нарешті те, що Кучма є совком, а Ющенко є українцем. Варто також пам”ятати про інше: все-таки, це не Ющенко призвів до того, що ми всі зрозуміли суть кучмізму, злочинність цієї системи, але це також не інтелігенція, ані не Галичина. Насправді то було двоє людей з дивовижно відмінним родоводом й досвідом: журналіст Ґонґадзе і майор Мельниченко. По-моєму, так це буде записано у анналах, навіть, якщо виявиться, що Мельниченко був насланим з Москви ґебістом, навіть якщо відати, що Ґонґадзе не гидував співпрацею з такими людьми, як ґебіст Марчук (нині міністр оборони, колись генерал КҐБ). Отаке життя. Воно воістину любить парадокси, любить розповідати історії з несподіваним фіналом.

Київ, 25 березня 2004, Г. Кобильницький



Камо Грядеши, Україно?

Джерело: Проект газети “Християнський Голос”, Мюнхен

Додано: 2004-04-05

875

Напиши свій коментар:


Твоє ім'я: 


Коментар: 




 



  Камо Грядеши, Україно?
„Українське православ’я на повороті”

Джерело: Проект газети „Християнський Голос”, Мюнхен

Помер предстоятель УПЦ (Московського Патріархату) митрополит Володимир. Наша армія відвоювала Слов’янськ та низку інших міст. Залишилися основні два опорні пункти ординців: Луганськ та...

Додано: 22.08.2014 р.


Поразка Московії
Зламати зуби дияволу
Час дурнів


„Думайте, читатйте”

„Камо Грядеши, Україно?”





    Harazd.net     Про harazd.net     Контакт     Форум     HarazdNews     ГараздМузика     Razom.net.pl    
regały magazynowe używane regały paletowe używane montaż regałów skup regałów antresole
 

statystyka
0000528
2385294

3509328
regały magazynowe regały paletowe regały wyskokiego składowania regały półkowe
© 2002 - 2018 - harazd.net - Перший у Польщі український портал.