wynajem autobusów przemyśl   wycieczki do wilna   wycieczki do budapesztu   wycieczki do pragi   tłumacz przysięgły języka ukraińskiego

Перший у Польщі український портал
, год.: 
Стартуй з harazd.net
Harazd.net Форум ГараздМузика Фото Відео Календар подій Статті Каталог www Бесіда
 

„Чистий четвер”


Г. Кобильницький

У четвер 8 квітня Верховна Рада опинилася немов у дусі Великодня. Частина депутатів, так здалося, неначе відчула струмінь духу вічности та очищення, якого у той час вже мала б нести з собою до Києва містика Воскресіння Христового. Їх було, таких депутатів, жменька, але цього вистачило, щоб зупинити довготривалий, переможний похід цинічної влади, вистачило, щоб дати Україні надію, а світові й собі наочно показати, що в нас таки є ще рештки демократії, що не все ще утоплено в багні корупції та тваринного страху перед багатогом всесильної влади. В ситуації, коли влада може за один день зруйнувати твою фірму, або навпаки, дати тобі подарунок-хабаря у кілька чи кількасот тисяч долярів, а в заміну вимагає лише політичної лояльности, погоджуюся, важко залишатися незайманим.

У четвер 8 квітня парлямент відкинув проєкт конституційної реформи. Її заготовили в адміністрації президента України. “Батьком” був Кучма, режисером голова його адміністрації Медведчук, а печатку, щоб усе було по-демократичному (для дурнів із Заходу), мали поставити депутати Верховної Ради.

Реформа, це насправді давня ідея опозиції. Її суть у тому, щоб Україну перемоделювати з президентської республіки у парляметсько-урядову (щоб унеможливити появу кучми-2). На практиці це означало, що основні важелі влади мали б переміститися з адмністрації президента до Верховної Ради і уряду. Завдяннам парляменту було б тоді зліпити більшість, а вже більшість мала б формувати уряд з новими, широкими повноваженнями. Це для України революція, якщо врахувати, що тепер всі ці питання фактично вирішує президент. І от минулого року, несподівано, Кучма, який присвятив чимало зусиль і літ, щоб поширити свої повноваження ще більше, заговорив про конституційну реформу, тобто, неначе, про обмеження цих прав.

Можна з великою дозою ймовірности припустити, що ідея ця з’явилася у Кучми тоді, коли він зрозумів, що на президентських виборах у жовтні 2004 р. переможе, ймовірно, не він, не його кандидат, а опозиціонер Ющенко. Тоді розписали план: нехай Ющенко, але його влада буде майже як у британської королевої. Отакі хитрі хохлушки! Реформу мали запустити вже у серпні цього року. Як здавалося, під’яремна Верховна Рада ще до жовтня створить новий сильний уряд, у якому перше крісло, прем’єрське, візьме Кучма. Тобто, знову буде неначе президентом, тільки офіційна посада матиме іншу назву.Таким чином, кучмісти мали б шанс зберегти реальну владу як мінімум до парляментських виборів у 2006.

8 квітня цей план жалісно провалився. Цього дня група депутатів з прокучмівського табору збунтувалася нарешті і не дозволила народитися від давна вершеному планові Кучми-Медведчука. Важко дивуватися, що запальна опозиціонерка Тимошенко у пориві захвату відразу після голосування назвала тих людей “героями України”, хоча, серед них був навіть такий собі Олександр Волков, колись сірий кардинал в адміністрації Кучми та ще людина, яка, як кажуть, у 1993 р. переконала Кучму, що він зможе стати президентом і дала йому першого хабаря.

Я так думаю, що не у геройстві лише справа. На країну насунувся не тільки дух Великодня, який розширює думки і розкрилює душі, але також з’явилося відчуття, що влада Кучми наближається до фіналу. В такій ситуації політик має робити прагматичні вибори і, якщо хоче опинитися у майбутньому переможному таборі, то мусить вже тепер, за півроку до президентських виборів, показати свої симпатії. 8 квітня влада програла, тільки, відзначимо, програла битву, не війну. Все це матиме істотне значення для подальшого розвитку подій. Далі на Вкраїні буде, очевидно, ще страшніше, оскільки Кучмі звузилося поле маневру, а влади він не хоче віддати. Це означає, що боротьба загострюватиметься, а гравці матимуть все менше стимулів, щоб дотримуватися будь-яких правил. Хтось із журналістів, можливо, зовсім доречно порадив Ющенку, щоб він на найближчі півроку придбав собі танк...

Вечірнє голосування 8 квітня на мить зупинило тривалий, майже дворічний період наруги, хамства, насилля, аморальности. Все це протягом цього часу широким руслом презентувала влада, а парлямет був для неї свого роду хлопчиком на посилки, офісом, куди передавалися команди з вулиці Банкової (там, де адміністрація Кучми). Цього дня увечері, коли електронне табло системи Рада показало цифру 294, замість, як мінімум, 300, найцікавіше було дивитися обличчя народних обранців: кучмістів, які не змогли приховувати шокового здивування від поразки, та опозиції, яка не змогла приховати бурхливої радости. Можливо, все-таки, найцікавішими були обличчя журналістів, особливо тих гноблених й змушуваних писати кожного дня пропагандуху - вони кричали від радости чи не найголосніше. А потім опозиційні депутати скандували прямо в залі засідань “Кучму геть!”, далі – “Ющенко! Ющенко!” і нареші співали “Ще не вмерлу”, і це було справжнє свято демократії у парляменті. Переможне для опозиції голосування закінчилося теплим обійманням двох лідерів опозиції, Юліїї Тимошенко та Віктора Ющенка. Я сподіваюся, що їм вистачить мудрости іти разом аж до виборів, бо сьогодні опозиція обмежилася до Нашої України та Блоку Юлії Тимошенко. Колишні опозиціонери, соціялісти Мороза, на яких стільки надій покладалося, зіграли незрозумілу гру, ставши першими захисниками кучмівської реформи. Це, очевидно, означає, що Мороз піде на президентські вибори самостійно. Президентом він не стане, але забере трохи голосів у Ющенка. Мороз розчарував багатьох в Україні, на додачу, мабуть остаточно покінчено з міфом про Мороза як найбільш чесного політика в країні.

Щоб зрозуміти вартість цієї парляментської перемоги треба нагадати, що затискання депутатів з боку кучмістів почалося відразу після парляментських виборів 2002 року. Під кінець минулого року режим прикрутив їм гайки ще більше, форсуючи швидкими темпами прийняття конституційної реформи. В першому читанні законопроект схвалили 24 грудня минулого року. Правда, в день голосування т.зв. більшовики (тобто, депутати від кучмівської більшости) змушені були вчинити наругу над законом, оскільки опозиція власними тілами заблокувала трибуну. Більшовикам треба було тоді 226 голосів. Вони їх мали, проте не змогли всіх своїх депутатів зібрати у залі. Врешті, як випливає з відеозапису, 156 із них зібралися у кутку і проголосували піднесенням рук, при чому необхідна (звичайна) більшість становить у нас 226 голосів. Потім заявили, що насправді проголосували 274. Опозиція не визнала результатів цього голосування, подібно як Рада Европи, проте кучмісти не звертали на це увагу і пішли далі.

8 квітня їм треба було остаточно проголосувати за реформу, проте уже як мінімум 300 голосами із 450. Слід відзначити, що цього дня опозиції вельми допоміг давній глава адміністрації Кучми, а нині голова парляменту Володимир Литвин. Перед самим голосуванням він розпорядився влаштувати перекличку і виявив, що у залі засідань не має 18 депутатів, хоч їхні електронні картки зареєстровані в системі Рада. В результаті картки вилучили, і більшовикам забракло потім 6 голосів для перемоги. Отаке життя... Не треба було лякати Литвина, що на його місце прийде незабаром Медведчук, майбутній голова парляменту.

Зайшла сусіда-пенсйонерка забрати мої порожні пляшки з-під пива. За одну платять 25 копійок, а бухан хліба коштує 1.80. Швидко підраховую, що на хлібину треба їй майже вісім пляшок. “Я б на колінах повзала, якби знала, що від того повернеться Радянський Союз, - каже, сортуючи на моїй кухні пляшки. - Як вони нас принизили, ті, що там, – вказує рукою у напрямку стіни чи то стелі. - Я маю 156 гривень пенсії, а сама лише квартплата (комунальні послуги), це 100 гривень з надлишком. Як жити?”

Хочу її потішити, переконую, що скоро поміняється влада, стане краще, відчутно краще, Україна має величезний потенціял зростання, тільки господаря їй треба. Отак їй розпвідаю, проте вона заперечно покручує головою і каже мені, що краще вже не буде. А я собі подумав, що її помешкання коштує як мінімум 100 тисяч долярів. Вже за 20 тисяч, могла б купити щось в спальному районі на лівому березі Дніпра, а решти мало б вистачити чи не до кінця життя. Проте, ясно, вона не продасть, адже там вже діти чекають на спадщину.

Навіть не знаю, як звати цю мою сусіду, але знаю точно, що слова про самостійну Україну їй асоціюються з розвалом СССР і погіршенням її матеріяльного стану. Ця жінка, думаю собі, до останніх своїх днів буде ідеалізувати СССР, цю машину для убивання та морального приниження людей і ніколи не розуміє, що імперія все-одно, з чи без допомоги Рейгана, колись-то рухнула б. Рухнула хоча б тому, щоб зробити місце незалежній Україні, але, насамперед, рухнула б від внутрішніх суперечностей, від економічної неспроможності. Так, моя сусідка, це точно, не проголосує у жовтні за Ющенка. Якщо вже, то за прем’єра Януковича, якщо він до того часу розпорядиться підвищити пенсіі на 10-20 гривень. Тому, навіть не пробую розмовляти з нею про ці питання, адже вона вже нічого не змінить у своєму житті, навіть окупантської російської мови - того рабського тавра на язиці. Я знову грішно подумав, що Україні потрібна зміна поколінь, що покоління сусідки мусить відійти, щоб зробити місце новому, кращому життю. Страшні думки, погоджуюсь.

8 квітня. День. Влада ще не програла. Навіть не думає про таке. З телевізора чую Симоненка, лідера комуністів, який заохочує, щоб голосувати за конституційну реформу Кучми, бо то єдиний шлях, щоб Україна позбавилася мордопишних олігархів. А потім Симоненко лякає нашистами, тобто Нашою Україною, якої парляментське представництво цього четверга відчайдушно боролося проти влаштованого владою державного перевороту (за оцінкою Ющенка). А потім Симоненко вказує рукою на ложу гостей і пояснює: “Ось де ті, хто Нашій Україні дає завдання й контролює їх виконання”. Там сиділи представники американського посольства. Я собі подумав, що в Симоненкові немає ні крихітки із того, що колись називали ідеалізмом у комуніста. Там лише цинічна, обманна гра, що гарантує цій партії обдурених пенсйонерів і хитрих політиків, виживання. Кучма їх завжди голубив та уміло використовував, а вони, як та нічна дівчина, радо тому піддавались, підбиваючи, якщо змога, ставки. Я дивився на Симоненка і радів, що нині, вони, комуністи, настільки ослабли, що вже не розвалять незалежної України, хоча, не сумніваюся, що хотіли б.

Моя сусідка теж не цінує Симоненка. А за що, коли реально він на ніщо не впливає, і риторики з 1991 року наслухалася досхочу? “Молокосос, Лєніна нє трож (не чіпай, він святе)”, пам’ятаю, так часом говорили старі комуністи на початку 1990-х, коли під час демонстрацій чимало діставалося саме “вождеві пролетаріяту”. Думаю, коли перевелася ідейність серед кмуністів? За Брежнєва, чи раніше? Мій знайомий, молодий бізнесмен, син совіцького міністра, сказав мені якось, що у дитинстві часто йому доводилося стояти у чергах в спецкрамницях. Це були крамниці для совіцьких партійних функціонерів вищого щабля. “Навіть там вони не спромоглися забезпечити нормального постачання” – дивується нині і не приховує посмішки.

Після “чистого четверга” у Верховній Раді чекає нас найцікавіше й найстрашніше. Оскільки, як мені здається, для табору Кучми варіянт конституційної реформи втратив актуальність (не думаю, що вони заризикують голосувати її вдруге). То що тоді залишається? Я не виключаю, що Кучма піде на третій термін, тобто висуне свою кандидатуру на президентських виборах. Це, з одного боку, мало б надалі тримати загони чиновників у страху перед “вічним” гнівом Татуська, який ніколи не віддасть владу, а, з другого, це означає, що увесь державницький апарат буде заангажовано працювати на перемогу Кучми. Шанси невеликі: сьогодні це десь 7 відсотків підтримки у суспільстві плюс 5-10 відсотків голосів, які в умовах нашої країни можна “дописати”. Такий сценарій означатиме дуже жорстоку боротьбу, боюся, що наша країна може побачити максимум бруду і ще ширші кльоачні ріки.

Варіянт другий: влада підтримає як кандидата Януковича (вбо когось іншого). Янукович в умовах хорошої кампанії з підтримкою державного апарату, можливо, мав би навіть шанси перемогти Ющенка (з “дописаними” голосами). Питання тільки у тому, чи оточення Кучми, тобто жменька найбагатших бізнесменів-політиків, на це піде? Там не всі цього хочуть.

Інших сценаріїв я не бачу, окрім зовсім фантастичних, як наприклад, запровадження військовго стану, який відмінить взагалі вибори. Умови для введення такого стану можна створити досить просто. Вистачить познущатися над татарами в Криму, або зняти кандидатуру Ющенка з приводу його американської жінки чи іншої, подібної ахінеї, напередодні виборів. Тоді країна сколихнеться від масових акцій протесту і вже буде привід.

Я справді не знаю, що вибере Кучма? Наразі він основний гравець, він роздає карти. Я знаю тільки, що Кучма дуже прагне зберегти владу, а мій розум зараз неспроможний огорнути ті можливі сценарії, які можуть йому це забезпечити. Кучма талановитий інтриган. Він неодмінно щось придумає і... програє.

Київ, 14 квітня 2004, Г. Кобильницький



Камо Грядеши, Україно?

Джерело: Проект газети “Християнський Голос”, Мюнхен

Додано: 2004-04-15

980

Напиши свій коментар:


Твоє ім'я: 


Коментар: 




 



  Камо Грядеши, Україно?
„Українське православ’я на повороті”

Джерело: Проект газети „Християнський Голос”, Мюнхен

Помер предстоятель УПЦ (Московського Патріархату) митрополит Володимир. Наша армія відвоювала Слов’янськ та низку інших міст. Залишилися основні два опорні пункти ординців: Луганськ та...

Додано: 22.08.2014 р.


Поразка Московії
Зламати зуби дияволу
Час дурнів


„Думайте, читатйте”

„Камо Грядеши, Україно?”





    Harazd.net     Про harazd.net     Контакт     Форум     HarazdNews     ГараздМузика     Razom.net.pl    
regały magazynowe używane regały paletowe używane montaż regałów skup regałów antresole
 

statystyka
0000751
2602908

3812454
regały magazynowe regały paletowe regały wyskokiego składowania regały półkowe
© 2002 - 2018 - harazd.net - Перший у Польщі український портал.