wynajem autobusów przemyśl   wycieczki do wilna   wycieczki do budapesztu   wycieczki do pragi   tłumacz przysięgły języka ukraińskiego

Перший у Польщі український портал
, год.: 
Стартуй з harazd.net
Harazd.net Форум ГараздМузика Фото Відео Календар подій Статті Каталог www Бесіда
 

„Розкарячена Україна”


Г. Кобильницький

Звершилося! Наші сусіди – угорці, словаки та поляки – першого травня вступили до Европейського союзу, а ми залишилися там, де були, тобто у темному місці. Вступили також латиші, латвійці та литовці – наші колишні брати з концтабору імені Лєніна. Обіцяють дати незабаром членство зокрема румунам. Ми, натомість, розкарячені й сумні, або, що ще гірше – байдужі. Наші злихоманені і вигнуті у дугу державні стегна віддалилися на відстань від Брюсселя до Москви, а одне з них може навіть уже в Казахстані. Наступній українській владі доведеться добре попрацювати, щоб ці стегна знову стали частинами дієздатних ніг, щоб шпарина поміж ними мала пристойний вигляд.

Нова, потужна хвиля розширення ЕС без України наявно показує, що наші політичні провідники завели нас в глухомань, на якесь забуте світом поле, де з одного боку на небосхилі ілюзії про майбутню інтеграцію з ЕС, а з другого, такі самі ілюзії про побудову з допомогою росіян, білорусів та казахів Єдиного економічного простору (ЄЕП). Я не сумніваюся, що президентові Кучмі останній гурт більш до вподоби, більше, ніж той европейський, адже тут його совіцьке нутро атакує менше комплексів, є досконале розуміння ситуації, коротше – свій поміж своїми, хоча, ясна річ, з Першим на Кремлі, як і колись, він не рівня! Спостерігаючи за нашою зовнішньою політикою з перспективи всього періоду незалежности лезами ножів б”є в груди правда про те, що іншого завершення доби кучмізму й бути не могло. Кучма, так як і у внутрішній політиці, сперся на принцип “рівноваження векторів”, тобто всюди по-трохи, але без конкретики, а президент Кравчук не встиг розігнатися з зовнішніми справами, бо надто багато було тоді внутрішніх.

Виявляється, президент Кучма в якомусь сенсі був правий, коли говорив, що у Европі нас не чекають. Другого травня, тобто день після нової хвилі розширення структур ЕС на чергові 10 країн, голова Европейської Комісії Романо Проді був заявив у Дабліні, що Україні взагалі не світить членство. Виявляється, для моєї держави у візії Проді відведено роль “друга ЕС”. Зона “друзів”, за Проді, розтягнеться колись від Балтійського моря, через Україну, Близький Схід аж до північної Африки. Цікаво було б запитати Проді, чи такий висновок він зробив розглядаючи нескладні принципи дотеперішньої зовнішньої політики Києва, чи, може, він нас просто не вважає европейцями? А може боїться наших розлогих чорноземів, щоб не завалили Европи своїми плодами? Так чи інакше, це заява невідповідального, позбавленого уяви політика. Якщо врахувати вже тільки той факт, що в межах 60 відсотків українців бачать своє майбутнє в ЕС, то Проді просто виходить на убивцю надій мільйонів людей. Чи справді була необхідність це робити, навіть, якщо б він від самого Бога отримав інформацію, що Україна ніколи не буде в ЕС? Убивати надії – це великий гріх, великий злочин! Сподіваюся, що у жовтні на місце Проді Европа поставить політика і провідника більш далекоглядного.

28 квітня, напередодні сумного для нас першого травня Року Божого 2004, Кучма зустрівся з журналістами. Не прямо, проте однозначно переконував, що нам треба розвивати ЄЕП, треба також вступати в ЕС, але тільки на рівних правах, а для того доведеться збудувати таку економіку, як у Західній Европі. А коли вона буде, така економіка, хто його знає? Румунія вступить зі своїми злиднями, не меншими від українських, але ж ми – горда нація, не вчинимо, так, як румуни, чи поляки, яким теж убогих регіонів вистачає. На додачу, переконував президент самостійної України, в Росії та Казахстані, нафта та газ, яку, завдяки ЄЕП, можна буде купувати дешевше (оце справжні груші на вербі!), а ЕС, навпаки, нічого не дає, а навіть не обіцяє. “А нам Европейський союз навіть журавля не обіцяє, він нічого не обіцяє. Давайте ж будемо чесними, давайте перестанемо займатися декларуванням. Ви знаєте, я може скажу каламбур, я не думаю, що хтось образиться. Мені все це нагадує кориду. Европейський союз у вигляді професійного тореадора із червоним забралом, чи, як воно називається, а Україна - у вигляді молодого бичка. Той стоїть на місці, а ми бігаємо навколо, а стріли то летять, і вже живого місця нема. А стріли то летять не з точки зору налагодити добре економічне співробітництво. А ви знаєте, по яких проблемах нас там вчать, вчать і вчать». “Вчать” передусім з проблем свободи слова, дотримання принципів демократії тощо, тобто з проблем, з якими в добу кучмізму було і є найважче.

Отака логіка президента нашого. Я, все-таки, мав би бажання образитися на Кучму за порівняння моєї батьківщини з “молодим бичком”, але, думаю, не варто. Ну простого ми собі обрали президента, що поробиш! Інакше він не скаже, іншої думку не знайде в своїй голові. Хтось його запитав на цій же прес-конференції, чи він не побоюється, що після побудови ЄЕП українська книжка, яка і без того дихає на ладан з приводу повені дешевшої російської, не загине смертю хороброго, Кучма відповів: “А якщо до Европейського союзу вступити, то ви не боїтесь, що европейська книжка затисне українську”. А мені цікаво чия? Може німецька, або словацька? Я погоджуюсь, це було б набагато страшніше, ніж затискання зрусифікованого хахла російською книжкою!

Заходить якось мій сусід-пенсйонер Володимир. Ми обидва під враженням свіжих інформацій з Іраку та Чечні. Там уже шестеро українців загинули, чотирьох поляків, про сотні американців, не скажу, а ситуація з кожним днем гіршає. Дивуюся американцям. Не можу зрозуміти, яким чином вони збиралися наводити нові порядки в цій країні, не маючи програми для Палестини? Палестина мусить стати державою! Тимчасом у Чечні з одинадцятої спроби зупинили життя і владу президента Кадирова. Люди захованого у горах незалежника Масхадова кажуть, що бомбу на стадіоні у Грозному підклали російські спецслужби, тобто прихильники ідеї, щоб там якнайдовше палахкотіла війна, яка набиває кишені багатьом російським військовим, а також деяким чеченцям. Дуже ймовірно, що саме так було, хоча чеченці-самостійники щиро бажали смерти Кадирова, який являвся для них зрадником та московським лакеєм. “Щоб тільки у нас такого не було”, вимовляє, як молитву, свою думку Володимир. Тисячі українців, яким у підсвідомості до нині сидить Великий Голод, Друга Світова та доба тзв. політичних репресій думають подібно, як Володимир. А я немов чую Кучму, який десятки раз повторював, що збереження громадянського миру, це, чи не найважливіше його досягнення. Кучма завжди був свідомий наявности того страху, що сидить у хребті українця. І вміло, цинічно, його підживлював. З другого боку, як не дивно, мій Володимир ні чуть не свідомий того, що “громадянський спокій”, це одна з основних тез, яку взяв на озброєння кучмізм. Наприклад перед президентськими виборами у 1999 році державна пропаганда лякала нас домашньою війною у випадку, якщо переможе кандидат комуністів Симоненко. Телебачення тоді чи не вперше справді багато розповідало про минулі злочини солдатів червоної зарази. Вся ця антикомуністична пропаганда припинилася, як тільки Кучму обрали вдруге. А коли серйозно задуматися, то важко зрозуміти, чому мала б спалахнути домашня війна, якби президентом став тоді Симоненко? Моя знайома Н. переконана навіть, що унутрішня транформація українців проходила б на тлі такої президентури пришвидшеним темпом. Тепер Кучма теж лякає. Роль страшилки відведено “нашистами”, тобто Ющенку, який, неначебто, не лише націоналіст, який кожної ночі тайком у підвалі з”їдає на вечерю справжнього москаля під виглядом українського сала, але ще американський шпигун. Цікаво, чи мій сусід Вололодимир знову “купиться” на “нашистів” та “громадянську війну”? Думаю, скорше ні, бо щось надто часто питає мене, що я думаю про “Нашу Україну” та Ющенка, і чому його так ненавить влада?

Справжнім символом нетолерантности та джерелом ненависти, мені здається, виступає у нас Російська православна Церква (РПЦ). Її духовні отці, зокрема, що й руш знаходять десь в Україні жахливого, а навіть смертельного ворога. Найчастіше він з”являється у іпостасі греко-католицької Церкви, а також Української православної Церкви “перебіжчика” Філярета (Денисенка). Шостого травня близько тисячі віруючих та священиків РПЦ взяли його буквально в облогу в одному з будинків в Одесі, тобто, як вважають у Москві, на канонічній території РПЦ. Влада мусила вдатися до хитрощів, щоб визволити настоятеля УПЦ Київського Патріярхату. До будинку, щоб відвернути увагу розлючених, підігнали карету швидкої допомоги, а насправді біля іншого, чорного виходу, патріярха Філярета посадили в міліцейське авто. Правда, дехто з мітингуючої пастви встиг таки спохватитися і в результаті авто з Філяретом та безневинними міліціонерами було багатократно позначене попаданням тухлих яєць. Цікаво, звідки мешканці великого міста Одеси беруть таку “зброю”? Важко повірити, що віруючі спеціально “вирощують” місяцями яйця на бальконах, аж стухнуть, на випадок приїзду патріярха з “ворожої” Церкви. А може їх доставляють прямо з палат московської патріярхії, де заведено спеціяльні недоінкубатори? Я свої яйця, коли купую, з”їдаю, і їм просто ніколи вийти з віку.

Московські православні брати дуже стурбовані ситуацією своєї Церкви в Україні. Того ж таки шостого травня у Москві офіційний представник патріярхії РПЦ Всєволод Чаплін заявив був, що вони справді дуже занепокоєні вістками з України. Серед причин назвав брак рішення збоку львівської влади у справі виділення ділянки під будівництво собору у Львові, тобто там, як він пояснив, “де на початку 1990-их греко-католики розгромили усю православну єпархію”. За словами Чапліна, надалі дуже тривожить твердий намір кардинала Гузара переносити зі Львова до Києва “свою катедру, щоб надати їй загальнонаціонального статусу”. Виявляється, особливо в московському патріярхаті, занепокоєні “спільними проєктами”, які УГКЦ розгортає з “розкольником” Філяретом. Які це проєкти – у виступі Чапліна не сказано, а може просто українські інформаційні агенції не повідомили.

Шосте травня, то, взагалі, був день насичений. В Кремлі відбулася препишна, в царському стилі, церемонія повторного вступу на трон чекіста Владіміра Путіна. Підлеглі нашого міністра оборони Марчука чи то спеціяльно, чи то випадково, ознаменували цей день на Україні висадженням у повітря потужного складу зброї в Новобогданівці під Мелітополем, що в запорізькій області. Ракети-самостійниці три дні літали на відстань навіть десяти кілометрів попадаючи у випадкові цілі. Ніхто не знав, де влучить! То був справді грандіозний спалах, ще більший, ніж у жовтні минулого року в Артемівську під Донецьком. Колишній міністр оборони Олександр Кузьмук, якого підлеглі ще раніше збили нещасно російський пасажирський літак над Чорним морем з ізраїлітянами на борту пояснив фахово, що під Донецьком горіли тільки 3 тисячі тонн боєприпасів, а в Новобогданівці – 90 тисяч тонн. “Тому горить вже третій день”, сконстатував колишній міністр, а нинішній добавив, що в Новобогданівці зберігали зокрема запаси, які колись вивозили зі Східної Німеччини. “Все це скидали на землю, як буряки і так воно лежало роками”, каже Марчук і з його слів мені стає нарешті зрозуміло, що воно просто мусило колись спалахнути. Щасливо, тільки п”ятеро людей загинуло, адже в зоні попадання були близько 10 тисяч. Як сказав недавно Кучма – “давайте головою думать, а не іншим”.

Розкарячена Україна чекає президентських виборів. Чекає політиків з іншим мисленням, власне, політиків, з візією, а не таких, яких єдиною турботою є збереження влади і власних привілеїв. Ми втратили багато часу на те, щоб одна людина з кучкою поклонників задовольняла власні потреби під виглядом державного будівництва. Перше травня, коли ЕС просунувся до наших кордонів – зайве нагадування про втрачені роки. Я мабуть не є великим прихильником інтеграції з ЕС, але, вважаю, іншого виходу не має. Відсутність реальної інтеграції з Заходом, скорше чи пізніше, змусить нас до смертоносного зближення з Росією. Адже одинокі навряд чи протримаємося у цьому все складнішому світі. Ми розкарячені, але ще поки не втратили можливости рухатися і здійснювати доленосні вибори. До жовтня 2004 залишилося шість місяців.

Київ, 11 травня 2004, Г. Кобильницький



Камо Грядеши, Україно?

Джерело: Проект газети “Християнський Голос”, Мюнхен

Додано: 2004-05-12

1169

Напиши свій коментар:


Твоє ім'я: 


Коментар: 




 



  Камо Грядеши, Україно?
„Українське православ’я на повороті”

Джерело: Проект газети „Християнський Голос”, Мюнхен

Помер предстоятель УПЦ (Московського Патріархату) митрополит Володимир. Наша армія відвоювала Слов’янськ та низку інших міст. Залишилися основні два опорні пункти ординців: Луганськ та...

Додано: 22.08.2014 р.


Поразка Московії
Зламати зуби дияволу
Час дурнів


„Думайте, читатйте”

„Камо Грядеши, Україно?”





    Harazd.net     Про harazd.net     Контакт     Форум     HarazdNews     ГараздМузика     Razom.net.pl    
regały magazynowe używane regały paletowe używane montaż regałów skup regałów antresole
 

statystyka
0001115
2602152

3811366
regały magazynowe używane regały paletowe używane montaż regałów skup regałów antresole
© 2002 - 2018 - harazd.net - Перший у Польщі український портал.