wynajem autobusów przemyśl   wycieczki do wilna   wycieczki do budapesztu   wycieczki do pragi   tłumacz przysięgły języka ukraińskiego

Перший у Польщі український портал
, год.: 
Стартуй з harazd.net
Harazd.net Форум ГараздМузика Фото Відео Календар подій Статті Каталог www Бесіда
 

„Чухраїнці”


Г. Кобильницький

67 відсотків українців хотіли б мати такого президента, як Владімір Путін! Виявляється мій нарід готовий знов й знов мене чимось здивувати, а навіть ошелешити. Як правило таке відбувається тоді, коли думаю, що я вже повністю застрахований від подібних несподіванок, що я вже достатньо грубошкірий, щоб не боліло. Тільки-но уявити - 67 відсотків з візерунком чекіста в зіницях...

Хто хоче, той знає, як нужденно й безпросвітньо, просто страшно, виглядає життя провінційного москаля, який живе в країні, що має всі природні основи, щоб триматися рівня Саудівської Арабії чи Кувейту, а навіть перевищити той рівень враховуючи, що у арабів лише пісок та нафта, а у Росії чимало інших багатств. Запитаєте куди вони дівають нафтодоляри? Не знаю. Це навіть не так вжливо, оскільки, насправді, це кусок відвічної правди, що у бездарного правителя вся країна нещаслива. А чому країна вибирає таких правителів у час демократичних процедур? Не знаю. Це вже, напевно, питання вмісту та змісту черепної коробки, кондиції інтелігенції і багато ще чого. Щоб не сказати, москалі вибрали собі Путіна вдруге президентом зовсім демократично, тобто, вони його справді хотіли. А от тепер й наші хочуть! Це так страшно, що можна втратити застанову. Навіть тих 19 відсотків які не хочуть Путіна мало утішає. Вперше прочитавши цю інформацію я заломив руки й подумав: ну так, прем”єр Янукович стане у жовтні-листопаді президентом України! А що? Високий, хоч й не стрункий, любить, як Путін, вдарити кулаком й словом по печінці, себто сильна людина, безжалісна до ворогів своїх й готова їх топити, немов котенят сліпих, навіть в туалеті. На додачу – багатий, то, як вірить наївний нарід наш, красти буде помірно. А от у Ющенка все майже до навпаки. То за кого проголосує 67 відсотків?

Потім я пішов по розум до голови й зметикував, що хохол-чухраїнець, насправді, хитріший, ніж я думаю, а всі ці соціологічні опитування ніяк не можна сприймати напряму. Може москалі праві таки, коли кажуть, що хохли хитрі з природи і тому ніколи їм не можна вірити? Ось, візьміть. Якась західна газета написала, що Путін подобається українцям, а відтак, якщо він сфотографується нп. з Януковичем і скаже, що це файний кандидат на президента України, то українці будуть за нього голосувати. А це неправдиве твердження, оскільки любов до Путіна не перекладається в головах на любов до Януковича. У чухраїнця це два окремі розумові процеси, складні і натужені. На додачу, подейкують, Янукович колись обманув у бізнесі друзів Путіна, а такого у світі цінностей наближених до кримінальних просто ніколи не прощають. Може справді тому Кремль не хоче підтримати кандидатури Януковича і все ще надіється на Кучму?

Наших складно зрозуміти. Українець може наприклад в опитуванні сказати, що він за інтеграцією з Европейським союзом і водночас за Єдиним економічним простором, тобто за інтеграцією з Росією. А чому він так каже? Бо він собі думає, що то не було б зле жити, як в Німеччині, але не було б також зле, якби трохи зблизитися з москалями , бо - він далі думає, чому б ні? Стільки років прожили в єдиній державі, якось не зовсім гарно 1991 року попрощалися... Наш нинішній віцепрем”єр Діма Табачнік так й сказав колись про тюрму народів: таку державу розвалили! Це було кілька років тому. Потім розум Діми виконав складний фокус й докумекався до того, щоб у Верховній раді створити об”єднання “До Европи разом з Росією”. Діма, колишній голова адміністрації президента Кучми, забув тільки, що ця Росія, то мабуть більша від Европи, тобто таке об”єднання дуже проблематичне. Але то для Діми дрібниці, головне продукувати гарні ідеї. Тим більше, що навіть італійській Берлюсконі за таке об”єднання, але той то вже мабуть зовсім не тямить, що таке Росія, а що, відповідно, Европа. Президент США Клінтон кілька років тому дав живий приклад того, як людям з Заходу важко розбиратися з цією східною Европою. Він прилетів до Польщі з державним візитом і поки його не стримали радники говорив на майдані у Варшаві про те, яка гарна ця Москва, куди, власне, він неначе прилетів. Буває. Російський сучасний письменник Єрофєєв недавно написав, що відвічною проблемою европейців у стосунках з Московією є те, що вони її сприймають як частину Европи, а відтак, постійно щось від неї хочуть, щось їм не подобається, чи то права людини, чи то концтабори чи ще щось. “Росія не є Европою”, каже Єрофєєв і він, напевно знає, що говорить. Моя мрія – европеїзувати Росію, бо то було б для всіх краще. Адже вони колись з Києва пішли, тільки на шляху дуже змучилися, кров змішали.

В 1990 році більшість українців підтримала в референдумі ідею нового союзного ярма, запропонованого тоді Москвою Ґорбачова, а рік згодом ті самі люди голосували за самостійну Україну. Є тут логіка? На перший погляд немає, бо тільки вглибившись в складну голову українця, тільки дуже натуживши себе й поживши в цій країні, можна сяк-так прикинути складний хід думок чухраїнця. Може тому російським технологам, які обслуговують на виборах наших від влади нічого не виходить з тзв. електоратом, оскільки їхні методи впливу на нашу людину результату не дають, а в Росії все класно виходить?

Іванка, дочка мого знайомого. Уроджена львів”янка. Їй 15 років. Якось мені сказала, що серед її колег нині модно розмовляти по-російськи. Я неначе вже давно зауважив, що у Львові російської мови все більше, але слова Іванки прозвучали як оголонена правда про певну тенденцію в суспільстві, при чому в її молодняцькому прошаркові. І тому мене це різонуло як бритвою. Львів, який розташований найближче західного світу, виявляється, тепер вже непримушуваний окупантом, а добровільно, з подачі дурного телебачення і радіо та порожньої черепної коробки, черпає взірці для життя з далекої, здавалося б, Росії. “Ви вже давно не є ніяким п”ємонтом”, сказала колись про Львів моя знайома з центральної України. Вона права: основна битва за Україну точиться нині в Києві, але, все-одно, держава, це всі її міста-клітини, а Львів, справді, вже роками не пропонує країні ніякого стилю, ні в політиці, ні в культурі, ні в архітектурі (чого тільки вартий будинок у центрі Львова, який побудували на місці зруйнованої кам”яниці поруч пам”ятника Міцкевичу – такий собі відірваний з контексту сучасний стиль), якщо не вроховувати таких осіб, як Руслана, чи Вакарчук (Океан Ельзи) які, все-одно, працюють тут у Києві, а не у Львові. До речі, Руслана своєю перемогою в Стамбулі спричинила чимало проблем київському “мерові-господарнику” Омельченку. Виявляється, щоб наступного року гідно провести тут черговий конкурс Евробачення доведеться побудувати аж 15 готельно-офісних комплексів. Ну, але якщо за роботу взявся мер-Омельченко – я спокійний.

Інша моя знайома, киянка, розповідала про свої минулорічні пригоди в Трускавці. Її дістала російська мова місцевого продавця – власника якоїсь лавки з продуктами. Знаєте, що він їй відповів на делікатне зауваження, що, можливо, приїжджі москалі воліли б чути місцеву говірку? Жорстоко та жорстко сказав мужик: “а що мені дала українська мова? хіба жити з того можна? а росіяни купують мої товари?” Як вам така логіка? Цікаво звичайно: ковбаса й патріотизм! На початку 1990-их щось подібне сказав мені гірник з Донецька: а ви дайте нам багато хліба й ковбаси – всі у Донбасі заговорять по-українськи! Якби ж то так просто було...

А щодо Львова та моди на російську мову серед молоді, то, так собі пояснюю, це спрацював черговий раз синдром раба. Колись я писав про хлопців з Києва, які зодягаються в безрукавки з написом “СССР”. Одне й друге схоже. Якогось разу, зізнаюся, у злості, я сказав своєму знайомому, прихильникові КПУ, що комуністи надто мало насипали йому солі за шкіру, тому він на них голосує, замість плюнути в їхню сторону та перехреститися. Але я то дарма так сказав, бо насправді, це розмова з рабом, у якого сприйняття світу болюче обмежене і то не з його вини. Бо першоджерелом всіх тих неорабських синдромів є саме сім десятиліть прання мізків пропагандивною машиною СССР, а що саме головне, десятиліття біологічного знищування найкращих представників нації, через що її інтелектуально-розумовий потенціял суттєво звузився. Тільки подивитися, як нині, коли саме час працювати для держави, бракує нам тих убитих людей й їхній дітей, яких вони напевно виховали б на пристойних українців, українців свідомих не тільки своїх коренів, але й того, чим має бути Україна для московитів. А вони робили з нас рабів, маленьких москаликів, тільки, для фольклорного різновиду - у шаравариках та у вишиваній сорочці. Кольоровий хохол. Це так цікаво! Польський історик Таляґа написав недавно, що відомому довоєнному дослідникові Гуцульщини Вінцензу було б дивно почути нині, що гуцули не є віткою польського народу...

Десятиліття фізичного знищування, десятиліття простування розумових клітин призвели до того, що навіть нині діти у нас родяться з мозками простими, як асфальт на німецькому автобані. А якими ж вони мають бути, коли у батьків такі мізки? Путін файний мужик, я погоджуюся. Добре виглядає в телевізорі: самовпевнено, переконливо, просто супер. Не виключено однак, що до історії увійде як президент, який розвалив компанію Юкос варту 15 мільярдів долярів тільки тому, що його колеги чекісти не встигли заробити мільйонів на завершених раніше процесах приватизації державного майна. Ну, можливо ще увійде до історії, як президент, який, можливо, віддав наказ, в рамках передвиборної кампанії, висадити кілька будинків у Москві разом з людьми.

Для поповнення картини сорому додам ще, що у Києві наш Кучма відкрив пам”ятник покійному генералові КҐД Ґейдару Алієву. Ну, файно, адже, по-моєму, це перший пам”ятник, який самостійна Україна спорудила не лише кадебешнику, першому мусульманину в політбюро СССР, але ще президентові-сатрапові. Мені це подобається. Держава має сповідувати різні цінності, так по-демократичному, аж до повного абсурду, бо тоді громадяни остаточно перестають що-небудь розуміти, а бридню готові сприйняти за річ належну. Це владі й треба, щоб спокійно ними керувати. Сьогодні генерал КҐБ, учора Шевченко, Іван Павло ІІ, а завтра Данте. Хто наступний?

Щодо Алієва, то думки поділені чому саме він? Пам”ятник відкривали на Глибочицький підчас державного візиту Ільхама Алієва, синочка Алієва-старшого, який продовжує президентські традиції померлого недавно батька. Хтось з моїх друзів пояснював, що Кучма пішов на те, бо сподівався отримати азерську нафту. Може й сподівався (звичайно не отримав, вони, там в Азербайджані, не ловляться на такі дешеві цукерочки), але я собі так думаю, чи часом Кучма не мріє про власний пам”ятник на землі Азербайджану? Адже в Україні навряд чи йому поставлять, а старість уже налізає на тіло... Сам Кучма, виступаючи на церемонії відкриття монумента заввишки у 2.6 метра, так й не пояснив, чому українська земля має носити цього бронзового кадебешника? Сказав тільки, що то був державний муж, якого азербайджанський нарід напевно кохає. Ну, не знаю. Алієв-батько зосередив у родинному клані всі прибутки від нафти не дуже дбаючи про решту народу, опозицію безжалісно придушував, а результати виборів підтасовував на власний розсуд, а на завершення земного шляху президентом зробив власного сина.

На зустрічі з журналістами 9 червня Леонід Данилович чи не дванадцятий вже раз з черги дав зарік, що втретє він балотуватися на виборах президента України не збирається. “Хочу подивитися разом з вами на Україну без Кучми”, сказав наш двічі другий дещо глузуючи над опозицією, яка кілька років тому, обурена убивством Ґонґадзе та інформаціями з плівок Мельниченка, організувала низку вуличних демонстрацій під гаслом “Україна без Кучми”. Разом із тим Леонід Данилоч запевнив, що “президентські вибори відбудуться при любій погоді”. А ще він сказав, що якби тільки захотів, то запросто зміг би стати тричі другим, тобто перемогти у жовтні будь-якого кандидата. Я завжди запідозрював Кучму у манії величі. Йому справді мабуть здається, що увесь нарід його любить, а от тільки погані журналюги псують імідж. Але то може бути також показуха, оскільки внутрі він очевидно відчуває, що набрид у цій країні буквально усім. “Нам усім доведеться звикнути до України без Кучми”, так прокоментував цю інформацію у п”ятому опозиційному каналі журналіст Яневський, а я, чи не впереше, дужу реально відчув, що кінець вже близько, що незабаром будуть великі зміни, які стануть або новим шансом для країни, або загнуздають її ще більше в тенетах олігархічно-кланових обіймів.

З президентськими виборами надалі нічого зрозумілого. Татусько останнім часом сильно критикує Януковича і поводиться так, неначе, це він кандидат. З його адміністрації ідуть плітки, що, можливо, Кучма таки піде на третій термін, а як не піде, то напередодні виборів знімуть Ющенка, а якщо не знімуть, то сфальшують результати виборів, а потім будуть демонстрації і результати відмінять, через що при владі залишиться поки той самий Кучма. 9 червня Татусько сказав, що незабаром у Верховній раді буде друга спроба конституційної реформи, яка має обмежити повноваження майбутнього президента до мінімум. Тобто, виглядає так, що в даний час адміністрація є розсадником інформацій, які мають посилити серед нас відчуття неупевнености. По-моєму Кучма ще справді не вибрав жодного варіянту. Можливо зробить це після зустрічі з Бушем-молодшим 29 червня в Стамбулі підчас самміту НАТО. Мені здається, що американці не сприймуть його й наполягатимуть на чесних виборах без вказання, кого саме (окрім Кучми) вони бачили б майбутнім президентом України. Отоді й будуть рішення. Також Москва тільки тоді зробить вибір.

Ну, а що скажуть чухраїнці? Бо з українцями, то, більш-менш все ясно, вони підтримають Ющенка, або Мороза, який несподівано захворів тяжкою мегаломанією. На жаль у наш час на старість люди часом доживають малого мозку. Прикро. Дивує також Янукович. В регіональній пресі повно статей, які мають викликати співчуття з приводу його двократної неначе несправедливої судимости. Невже він гадає, що всі українські виборці це сльозоточиві жінки з будинку для перестарілих?

Київ, 10 червня 2004, Г. Кобильницький



Камо Грядеши, Україно?

Джерело: Проект газети “Християнський Голос”, Мюнхен

Додано: 2004-06-10

1013

Напиши свій коментар:


Твоє ім'я: 


Коментар: 




 



  Камо Грядеши, Україно?
„Українське православ’я на повороті”

Джерело: Проект газети „Християнський Голос”, Мюнхен

Помер предстоятель УПЦ (Московського Патріархату) митрополит Володимир. Наша армія відвоювала Слов’янськ та низку інших міст. Залишилися основні два опорні пункти ординців: Луганськ та...

Додано: 22.08.2014 р.


Поразка Московії
Зламати зуби дияволу
Час дурнів


„Думайте, читатйте”

„Камо Грядеши, Україно?”





    Harazd.net     Про harazd.net     Контакт     Форум     HarazdNews     ГараздМузика     Razom.net.pl    
regały magazynowe regały paletowe regały wyskokiego składowania regały półkowe
 

statystyka
0000413
2484315

3659103
regały magazynowe regały paletowe regały wyskokiego składowania regały półkowe
© 2002 - 2018 - harazd.net - Перший у Польщі український портал.