wynajem autobusów przemyśl   wycieczki do wilna   wycieczki do budapesztu   wycieczki do pragi   tłumacz przysięgły języka ukraińskiego

Перший у Польщі український портал
, год.: 
Стартуй з harazd.net
Harazd.net Форум ГараздМузика Фото Відео Календар подій Статті Каталог www Бесіда
 

„Преторянин”


Г. Кобильницький

Пізній вечір. Голоси п”яних жінок долітають з нашого садочка у центрі Києва (там, може п”ять дерев, трохи кущів, переважно душок сечі, проте – зелено і, загалом, затишно). Вмикаю телевізор – на всіх каналах... війна. Спершу огортає мене здивування з якого це дива, а потім розум підказує – 22 червня, цього дня, тільки 1941, коричневі напали на червоних. При чому тут п”яні голоси жінок? Не знаю точно. Я просто подумав, що у нас посиденькі справляють переважно під якусь дату, особливо жінки, чому б не під 22 червня... Чи не вийти й мені? Це така заманлива перспектива знову відірватися від буднів, побути зі своїм підхмеленим народом.

Вирішую залишитися. Перемикаю телевізор на п”ятий канал – єдиний контрольований опозицією (днем раніше його відрізали від глядачів у донецькій області, Янукович і команда працюють...) Там, виявляється, теж війна. Показують документальний фільм зроблений московітами. Німецький ветеран, наш сучасник, розповідає, як під Сталінградом, коли було 40 градусів морозу, вони, ще живі німці, з трупів своїх колег будували “бункер”, тобто прикриття від “російських” куль. Потім режисер від Сталінграду переходить на кращі для німців перші місяці війни. До грудня 1941 вони взяли у полон 3.4 мільйона червоноармійців. В перерві фільму – вісті. Журналіст зачитує механічно: “у цій війні загинуло 8 мільйонів українців”. Хто скаже точно? Потім знову російський фільм. Диктор читає: “наші, коли побачили перші німецькі могили, дуже дивувалися, оскільки фашисти своїх вояків хоронили окремо й над кожним ставили хрест, а наші – сотнями у спільну яму” (і зірку зверху). Потім показують архівальні зйомки, як “радянські” люди, розлючені і ненависні до краю, збивають палицями ці німецькі дерев”яні хрести, торощать. Ненавиділи їх до безт”ями! Навіть мертвих! Навіть хрестів їхніх не хотіли! То вже була явна ознака того, що в той уже час Гітлер мав проти себе не просто червоний Кремль.

У першій місяць війни загинули 300 тисяч червоноармійців, а 700 здалися в полон! Сталін заявляв, що у нас полонених немає. Тільки боягузи, зрадники, здаються німцям. “Буханка хліба на екіпаж танка. Викопували гнилу картоплю, щоб пережити. Якщо мали спирт випивали не за перемогу, а за те, щоб дочекатися ночі, бо тоді був шанс відірватися від наступаючого ворога. (...) Німці були різні. Були доблесні воїни, але були й такі, що на очах всього села ґвалтували малолітніх дівчат, а трупам візрізали носи, вуха. (...) З наших полонених, з кожної п”ятірки, до дому не повернеться трьох. (...) Тодішні воїни червоної армії: народжені у голоді – голодними помруть, так й не наївшися удосталь бодай раз в житті. (...) Йшли у безнадійний бій нехрещеними, немитими і закінчували земне блукання непохованими. Вони всі ще десь поруч нас сучасних блукають. (...) Вояків треба охрещувати, щоб мали своїх ангелів. Вони йшли тоді нехрещеними.”, оце так розповідає російський диктор в українському п”ятому опозиційному каналі, а я п”яний від правди цієї розповіді. Продовжує: “тільки потім Сталін зрозуміє, що він не стратег, що він цієї війни наодинці не виграє, тоді почне прислухатися до порад інших, воякам дадуть більше свободи, сотні засуджених офіцерів повернуться з концтаборів і підуть на війну, поміняють тактику...” А закінчиться все це, як часто буває у житті, зґвалтованими німецькими дівчатками і зруйнованими їхніми містами. Як тут не сказати, що у земному житті тріумфує справедливість? Тільки, часом, зовсім не простіше від цього.

Ще моя мама розповідала, хоч не вивчала історії, що німці програли цю війну за катування, за глум й презирство над людиною. “Спочатку совіти здавалися сотнями тисяч”, розповідала багато літ тому, так само як нині цей російський диктор: “Але потім, коли люди зрозуміли, що смерть краща, ніж німецький полон – стояли до останнього” – це моя мама. А російський диктор: “це не Сталін виграв цю війну, німці своїми діями у певний момент змусили наших об”єднатися, і багатонаціональна держава стала для Гітлера єдиним кулаком”. Фільм також пояснює на прикладі розповіді з життя, яким у совітів доби Сталіна було ставлення до людини. Приповідка така. Пішли 30 хлопців у тайгу працювати. Повернулися 29. За вікном пурга. В теплій залі – мовчанка. Нарешті хтось каже: піду напою кобилу. Інший зауважує: а що кобили більше жаль, ніж людини? Відповідь: дітей наробимо, скільки захочемо, а ти попробуй зробити кобилу!

Отак за вікном 22 червня 2004 й п”яні баби в центрі Києва, які співають виключно російських пісень. Це мене мотивує переходити до сучасности і я знову з деяким острахом задумуюся, чи, бува, 27 червня 2004, коли Леонід Данилович буде зустрічатися з Путіном та Лукашенком, чи він там не оголосить, що йде утретє в президенти? Я хочу помилятися, але момент дуже підходящий. 28 у нас знову свято – день конституції, тобто нація буде алькоголізуватися, від політики далеко, а Кучма у той час буде вже у Стамбулі на саміті НАТО. Там він зможе виступити уже як кандидат. Тим з Заходу щелепи упадуть! Нас нічим не здивуєш! Надія на здоровий глузд Татуська все-таки залишається: на Заході у нього гроші і 40 відсотків нашого експорту, а в західних школах діти наших олігархів. Крім того модно їздити до Парижа чи Лондону, і щоб тебе не арештували, як Лазаренка у США. Чи варто так ризикувати? Думаю – не варто. “Треба думать головою, а не іншим місцем” (цитата з золотого фонду Кучми).

Мушу сказати, що Татусько має в деяких напрямках талант і дар. 28 липня закінчується термін висування кандидатів у президенти, а він всіх лякає, що піде на третій термін, проте, каже також, що може не піде, а якби таки пішов, то переможе усіх. Коротше, тримає націю в напрузі. Це страшно, коли людина не може зрозуміти, що її час минув! Кажуть, що чим більший маєток, тим більше проблем, неспокою у душі. Опозиційний депутат Кармазін сказав з парляментської трибуни, що на закордонних рахунках Кучми вже може бути 10 мільярдів долярів. Не знаю, чи це просто плітка, чи депутат Кармазін має якісь свої інформації? Проте, ніхто в Україні не сумнівається, що грошиків там чимало. Одне діло назбирати – інше зберегти. Хтось пожартував недавно, що коли Кучма піде на третій термін то нам доведеться відправити до Іраку ще п”ять тисяч вояків. Ну, це жарти. Насправді час Кучми звершується. Він майже остання людина в країні, яка ніяк не хоче з тим змиритися. Життя примусить... Хоча, зізнаюся, мій улюблений сценарій тріумфу справедливости для цієї ситуації, це Кучма і Ющенко разом у другому турі і... звісно, перемога Ющенка.

Дня 19 червня 2004 сталася важлива подія. Британська газета “Індепендент” надрукувала сенсаційну статтю, сперту на матеріялах, які хтось викрав чи скопіював в прокуратурі нашій генеральній у Києві і передав Аскольду Крушельницькому, який працює в Радіо Свобода у Празі. Їхня неоцінена вартість у тому, що вони уперше і незаперечно підтверджують, що наша рідна самостійно-українська міліція стежила за журналістом Ґонґадзе. Це означає, що українська влада, як мінімум на рівні тодішнього голови МВС генерала Кравченка, віддала такий наказ. Нагадаю, що вони дотепер рішуче цьому заперечували. Ці матеріяли настільки сильні, що у нормальній країні могли б бути доказом у суді. Для Кравченка – це була б лава!

Відкритим залишається питання навіщо встановлено стеження? З опублікованої статті можна довідатися, що слідкування за життям журналюги зупинили 17 вересня 2000 року, тобто наступного дня після того, як його викрали невідомі на Лесі Українки. Зі свідчень міліціонерів, які, можливо, навіть не здогадувалися, навіщо вони, переносно кажучи, заглядають у вікна помешкання Ґонґадзе, виходить, що документи у цій справі у МВС почали знищувати майже відразу після зникнення журналіста. А це вже явний доказ того, що міністерство хотіло замести сліди. А чому? Та, напевно тому, що почувалося винне у чомусь. Далі версія, яку можна почути у Києві: 16 вересня Ґонґадзе викрала інша група, також контрольована МВС, потім випадково чи свідомо йому вистрелили у голову, а куля не вийшла й довелося голову відрубувати, щоб не залишився доказ. Гіпотезою залишається також й те, що розправу над журналістом задумав, чи стимулював, президент Кучма. Що теж цікаво, матеріяли, які витікли з прокуратури показують, що хтось там таки займався веденням реального слідства у цій справі, показують, що там уже давно знали, що смерть цього журналіста, це великий скандал, який зачіпає людей на високих державних посадах. Також все більше ймовірним здається припущення, що люди, які організували убивство, і ті, хто підслуховував Кучму у кабінеті – різні. Це означало б, що хтось (хто?) зареєстрований на магнітофоні злочин президента (коли Кучма закликає покарати Ґонґадзе) хотів використати у своїх цілях. Як я уже писав, на послабленні Кучми після оприлюднення записів найбільше реально виграли хлопці з Кремля.

Чому ці матеріяли витікли саме тепер? Тут не може бути сумніву: це серйозна пересторога Кучмі, щоб він навіть не думав боротися за шапку Мономаха втретє. Це могли бути, скорше всього, американські спецслужби (росіяни якраз не проти, щоб він і надалі залишався президентом України), або, що менш ймовірно, люди прем”єра Януковича. Янукович уже вклав багато сил та грошей у виборчу кампанію, а у випадку, якби Татусько пішов на третій термін – його президентським перспективам кінець. Цей “витік” мабуть означає також, що у когось є реальні докази причетности Кучми до злочину викрадення й убивства людини.

Варто також зауважити, що всі факти, які спливли у контексті убивства Ґонґадзе, як дотепер, чітко підтверджують те, що під кінець 2000 року оприлюднив майор Мельниченко зі свого багато архіву аудіозаписів. Треба, пане президенте, думать головою, а не...

Індепендент надрукувала статтю у суботу, а вже у вівторок наша прокуратура заявила, що, можливо, знайшла нарешті убивцю Ґонґадзе – громадянина К., який має таке хоббі, що усікає людям голови. Отож, каже прокуратура, ми його прослуховуємо, оскільки багато що збігається у його свідченнях з обставинами убивства Ґонґадзе. Ну, це вже просто жалюгідне скавуління. Це явний доказ паніки, яка там звалилилася після публікації статті. Влада домагається від прокуратури результату, тобто сценарію завершення слідства у сприйнятливому варіянті окозамилювання. Але що тут придумаєш, коли ця ж прокуратура вже стільки раз нас обманювала, мовчазним раком потім виходила? Найбліьш вигадливим був в цьому плані попередній прокурор Піскун. Проте його минулорічна версія убивства мала серйозний мінус для влади, оскільки передбачала покарання генерала Пукача, який відповідав за організацію стеження за Ґонґадзе та знищення матеріялів у цій справі. Для людей вихованих у світі кримінальних цінностей здача соратника – це жахливий злочин. Кучма зняв Піскуна якраз у момент, коли прокуратура придумала реальний, як здавалося, вихід з ситуації, проте з одним мінусом: треба було посадити за ґрати деяких співучасників, зокрема генерала Пукача? І посадили. На кілька тижнів. Наступуний прокурор Василєв (з Донецька) відпустив.

„Краву на лаву” (підсудних), під таким гаслом в період між жовтнем 2000 і березнем 2001 в Києві відбулося чимало вуличних демонстрацій. Кучма у якийсь момент зрозумів, що настрої треба заспокоїти і відправив міністра внутрішніх справ Кравченка (він і Крава) у відставку. Послав його перепочити на посаді голови херсонської області. Задум Кучми був правильним, оскільки температура суспільних настроїв упала. Тодішня опозиція, розуміючи, що навряд чи вдасться ударити прямо у Кучму за убивство Ґонґадзе домагалася покарання бодай для – як вважала – безпосереднього автора пляну знищення журналіста. І досягла тактичного успіху, але на цьому і вінець. Після Херсона Крава до останньоого часу очолював найстрашнішу в країні струкутуру, тобто Державну податкову адміністрацію. Кілька днів тому Кучма його відправив додому, оскільки, як каже опозиція, за багато крав, не ділився з ким треба, а надходження до державної скарбниці зменшувалися. Крава поки перепочиває, чекає нових завдань від шефа.

Кравченко був головним міліціонером країни з 1995 р., тобто опинився там незабаром після того, як Кучму вперше ми собі обрали президентом. Кажуть, і, мабуть, треба тому вірити, Крава є справжнім преторіянином на дворі Кучми. Це одна з нечисленних осіб з оточення до якої Татусько має довіру. Тим більше, що Крава, неначе вірний собака, завжди знав своє місце, до того не мав перебільшених амбіцій ні політичних, ні фінансових. Не треба забувати й про те, що колишній голова МВС має голову набиту подіями, фактами, картинками тісно пов”язаними з повсякденним життям нашого президента. Певний час тому в пресі появилася навіть гіпотеза, що Крава може бути використаний Кучмою для реалізації тзв. російського сценарію президентських виборів. Він мав би полягати у тому, що Крава, якого відновили б, скажемо, на посаді міністра внутрішніх справ, почав би розправу над кількома олігархами, здобув симпатію виборців, а потім успішно переміг на виборах. Сьогодні, коли британська «Індепендент» перестерігає Кучму перед дурними рішеннями, Краві, скорше всього, нічого високого у цій державі уже не світить. Подібно як Кучмі. І подумати тільки: все через одне «невторопне» убивство! Цей злочин, можливо, найбільш показовий, оскільки він демаскує внутрішні механізми цієї влади, показує неуявиму глибину цинізму та масштаби гордині. Характерно й те, що Ґонґадзе убили тоді, коли Кучма був в зеніті розбудови свого президентського правління, коли близькою здавалася йому влада абсолютна, повністю безконтрольна. Ця смерть змінила хід подій у нашій країні. Після неї влада Кучми могла тільки слабшати, що уберегло нас, урешті-решт, від повторення шляху білорусів з їхнім Лукашенком. В цьому пляні Ґонґадзе завоював собі тривале місце в історії України. Завдяки ньому ми зараз найдемократичніша країна в колишньому СССР, звичайно, не враховуючи прибалтів.

Київ, 25 червня 2004, Г. Кобильницький



Камо Грядеши, Україно?

Джерело: Проект газети “Християнський Голос”, Мюнхен

Додано: 2004-06-27

986

Напиши свій коментар:


Твоє ім'я: 


Коментар: 




 



  Камо Грядеши, Україно?
„Українське православ’я на повороті”

Джерело: Проект газети „Християнський Голос”, Мюнхен

Помер предстоятель УПЦ (Московського Патріархату) митрополит Володимир. Наша армія відвоювала Слов’янськ та низку інших міст. Залишилися основні два опорні пункти ординців: Луганськ та...

Додано: 22.08.2014 р.


Поразка Московії
Зламати зуби дияволу
Час дурнів


„Думайте, читатйте”

„Камо Грядеши, Україно?”





    Harazd.net     Про harazd.net     Контакт     Форум     HarazdNews     ГараздМузика     Razom.net.pl    
regały magazynowe używane regały paletowe używane montaż regałów skup regałów antresole
 

statystyka
0000072
2462707

3630273
regały magazynowe używane regały paletowe używane montaż regałów skup regałów antresole
© 2002 - 2018 - harazd.net - Перший у Польщі український портал.