wynajem autobusów przemyśl   wycieczki do wilna   wycieczki do budapesztu   wycieczki do pragi   tłumacz przysięgły języka ukraińskiego

Перший у Польщі український портал
, год.: 
Стартуй з harazd.net
Harazd.net Форум ГараздМузика Фото Відео Календар подій Статті Каталог www Бесіда
 

„Поза нацією”


Г. Кобильницький

Кажуть, якщо Господь хоче покарати людину, відбирає їй розум. Схоже, в даний момент щось подібне відбувається з нашим президентом Леонідом Даниловичем, який у муках дотягує свій 10-літній термін на посаді. При чому мучить себе й всіх довкола! Вперше чітко відчуваю, що Кучма опинився в іншому таборі. Він з оточенням поділили людей у країні на “своїх” та “чужих”. “Ми” та “ви”. Цей поділ існує здавна, але тепер він набрав нового різкого відтінку, оскільки “вони” хочуть тут все дестабілілзувати, поламати, і на тих уламках втримати булаву. Всіх, хто їм у цьому заважає “вони” визнають своїми смертельними ворогами і перший із них – Ющенко. “Вони” забувають однак, що сильного Ющенка не було б без громадян. Це як мінімум сім мільйонів людей, які два роки тому голосували за Нашу Україну.

Для “них” ворогом є також мій випадково познайомлений молодий міліціонер, який сказав якось, що шукає іншу роботу, оскільки мало платять. “Однак остаточне рішення я прийняв недавно, коли начальник зібрав нас і пригрозив, що всі ми, хочемо-не хочемо, проголосуємо за Януковича. І не думайте – каже, що вдасться обманути, оскільки бюлетні будете заповнювати тут і під моїм наглядом”, передав цей юнак.

Я найбільше дивуюся тому, що в структурах виконавчої влади немає людей, які готові збунтуватися і не виконувати злочинних наказів начальників. Чому стільки сліпих виконавців? Адже вони знають, що підкорення злочинному наказові є звичайним злочином і за конституцією вони мають право відмовитися. Треба тільки хотіти і, звісно, мати трохи відваги!

Якщо ці вибори Україна програє, то буде це великою заслугою сліпого, наляканого, позбавленого патріотизму та власної людської гідности чиновництва. Мені було справді жаль дивитися на майора міліції (чи СБУ?), якого в кущах зловила охорона Ющенка. Перед камерою він не міг втримати примітного дрижання рук. Справді, жаль було наляканої до рівня брудних штанів людини. Але я подумав: так навіщо ти пішов на це? Чому не наплював начальникові в лице і не відмовився слідкувати за Ющенком та його дітьми? Гидким був страх того лакея влади і боягуза! Якщо 31 жовтня програє Україна, то буде це перемогою сліпої сили, яку уособлює Янукович-Кучма та безумного і сумного, яничарського нашого чиновництва. Жаль тих людей. Вони, по суті, втрачені для держави.

22 серпня голови трьох силових структур – служби безпеки, міністерства внутрішніх справ та прокурати заявивли, що опозиція готується взяти владу шляхом вуличних демонстрацій, оскільки, мовляв, нормальним чином не зможе перемогти. Начальники, а це Білоконь, Василєв та Смєшко, заявивли, що вдадуться до превентивних ударів проти опозиції, щоб такого не сталося, щоб не було у нас Грузії. Притомним пером пише про це Ольга Дмитрічева на сторінках Дзеркала тижня. “Отже заява керівників правоохоронних органів — це фактично концентроване висловлювання страху влади, яка шукає й не знаходить способів продовжити своє існування. Влади, що прокидається ночами від кошмарних снів, у яких їй сниться ранок 1 листопада.”

Між інши, це ще один приклад тупої поведінки чиновництва, адже заяву “силовиків” чомусь написали в адміністрації Кучми і там розповсюдили. Дмитричева пише, що “білоконі”, може бути, довідалися про неї з преси, але… проковтнули гірку пігулку приниження.

“Із найближчого оточення гаранта доходять чутки про те, що у Леоніда Даниловича почастішали нервові зриви, пов’язані з невідворотністю того дня, коли він приєднається до Леоніда Макаровича (Кравчука). (…) Напевно, така болісна реакція на перспективу відлучення від влади заслуговує на людське співчуття. Не виключено навіть, що під час її проявів людина потребує кваліфікованої психіатричної допомоги. Але при цьому нікуди не подітися від тієї простої істини, що це особиста проблема страждальника. І втягувати в процес її подолання всю країну, щонайменше, непристойно. Однак утриматися від цього влада так і не змогла”, пише Дмитрічева.

Якщо колись я писав, що наш президент Кучма зрусифікований, що він совіт за ментальністю, то все-таки, я розглядав його як інтегральну частиною нашого минулого й тісно пов”язаного з ним сучасного, тобто як елемент нашого хворого народу. Тепер він мене переконує у іншому: Кучма поставив себе поза нацією! Таке враження, що йому вже ніщо не важливе, окрім питання збереження влади. А оскільки вона йому вислизає, він та його найближчі дорадники вирішили скористатися останнім аргументом – міліцією, спецслужбами, ймовірно, послугами російських колег з ФСБ (федеральна служба безпеки).

20 серпня увечері, незабаром перед закриттям ринку на київській Троєщині спалахнули дві саморобні бомби. Початково всі гадали, що це мафійні розборки, оскільки там працює чимало людей з Азії, а, як дехто переконує, керівництво ринку під ковпаком одного з російських мафійних угруповань. Проте кількома днями пізніше, коли міліція затримала двох членів Української народної партії, яка входить до коаліції Наша Україна Віктора Ющенка, а потім ще звукорежисера з контрьольованого опозицією телебачення “5 канал” легко можна було зрозуміти, що це, очевидно, заздалегідь спланована владою операція з дискредитації опозиції. Таким чином маємо першу смертельну жертву тих виборів. Стала нею прибиральниця, яка опинилася серед 14-ох поранених, а потім спочила у Бозі. Міліція пояснила: мета вибуху - спровокувати суспільне безладдя напередодні виборів. Якщо так, хочеться запитати: чому бомбу не детонували удень, коли жертв рахували б на сотні? Що поробиш, у нас вся влада недолуга та примітивна, включно з міліцією та спецслужбами. Затриманому нібито членові Народної партії навіть партійного квитка не змогли підробити професійно. Звукорежисер працював на “5 каналі” тільки два місяці, а раніше був озхоронцем провладного лакея, “націоналіста” і кандидата в президенти Корчинського. Виявляється, наша влада, як в часи УПА і НКВД, працює агентурно, засилаючи в ряди опозиції своїх людей, щоб їх використати для провокацій.

Сподіваюся, що ця нещасна прибиральниця, це перша й остання жертва президентських виборів 2004. Владу, знов сподіваюся, втримає перед подібними вчинками її власний фізичний страх. Адже роблячи такі речі, легко втратити контроль за ситуацією. Ющенко іншої думки. 27 серпня на прес-конференції у Луганську він заявив: "Влада, яка має 6 відсотків довіри населення, вирішила, що силовий сценарій розвитку кампанії для неї найкращий. І ці події - тільки початок".

24 серпня ми гучно, як кожного року, відзначали річницю відновлення державности. Огооо, вже 13-та! Про те, як святкувала влада писати не варто окрім хіба того, що як завжди, тобто в совітському стилі. Татусько сказав, що наша економіка, це світовий тигр і ми перестрибнули навіть Китай за темпами. До того, він знову познущався над колишнім гаслом опозиції “Україна без Кучми”, заявляючи, що того ніколи не буде, бо президенство, це місія на все життя, і він завжди буде з Україною. Загалом, виходило з його слів, все у нас чудово, оскільки нарешті зрушила економіка, скоро зростуть зарплати, власне вже ростуть, одна тільки проблема – вибори 31 жовтня. Тут Татусько перестеріг – владу не можна міняти, а необхідно продовжити те, що він, тобто влада, напрацював дотепер. Іншими словами вибирайте Януковича, якщо Даниліча не можете.

Чимало людей в пресі, інтернеті висловлювали свої думки з приводу того, де опинився наш державний корабель після 13 років самостійного плавання? Почну з себе. Це безумовно було плавання без керманича. В покарання за те, що ми не виявилися нацією підчас попередніх виборів отримали недолугу владу, якої діяльність, грубо кажучи, обмежилася до накопичування капіталів та проблематики утримання повноважень. Тобто, за великим рахунком, ми виявилися гідними тих страждань, того приниження, яке нині чимало з нас відчуває чуючи слова “держава Україна”. Попри те є також певні успіхи. Передусім це такий, що ціною мук, а навіть окремих смертельних випадків, вдалося втримати Кучму перед посяганням на владу абсолютну в цій країні. Мало бути як в Казахстані, Білорусі, чи Росії Путіна, але не вийшло.

Окремий свій шлях мав Ющенко. Йому багато хто дорікав за те, що він “не горів на барикадах”, але сьогодні видно, що в цієї людини непогана політична інтуїція. Завдяки його власній тактиці ми сьогодні маємо гідного цієї країни кандидата в президенти і зростаючу мережу опозиційних структур, а це евенемент на карті колишнього СССР (окрім, як завжди, прибалтів). Ми сьогодні перед шансом кардинально змінити хід подій в Україні, перед шансом повернути додому мільйони співвітчизників, яких Україна Кучми “вигнала” за кордон у пошуках хліба. Іншими словами, попри всі негаразди, ми протягом тих 13 років по трішечки міцнішали як нація, хоч ясно, що все це було б набагато швидше і якісніше, коли б ми мали не совітську, а українську влади.

Кучма до останньої миті вагався, чи не йти на третій термін. Слава Богу, налякав його Захід, головно США, але, очевидно, велика заслуга дочки Олени та її чоловіка, які, як подейкують, теж умовляли Кучму не робити таку дурницю. Що тепер? З погляду Кучми для якого Янукович аж ніяк не є ідельним кандидатом на наступника, є два виходи: у вересні-жовтні ще раз спробувати проштовхнути через парлямент конституційну реформу, а тоді, обмеживши у правах майбутнього президента, у крайньому випадку, нехай навіть Ющенко перемагає. Якщо не вийде політреформа (новелізація конституції), тоді залишається останнє: зберегти владу шляхом відкликання президентських виборів, або їхніх результатів. Троєщина – Ющенко тут таки правий, схоже була тільки репетицією перед ланцюгом жахів, які готує нам влада. Що їй треба? Переконати нас, що опозиція, це фашисти-нашисти-націоналісти-бандерівці, які заради своїй інтересів готові убивати людей і збурити суспільну злагоду. Проблемою цієї влади є зокрема те, що вона нічому не вчиться, і знову, як на парляментських виборах 2002 року, все робить зь допомогою сили. Тому я переконаний, що обидва “запасні летовища” Кучми – згорять. Таким чином він програє усе, хоча після років недолугого правління добра доля дала йому шанс увійти в історію з палаючим смолоскипом. Так сталося б, якби він влаштував демократичні вибори, а потім мирно передав владу наступникові. Цей шанс він уже майже був загубив. До виборів залишилися два місяці!

“Совість” нації, філософ, письменник, колишній дисидент Євген Сверстюк в розмові з кореспондентом БіБіСі про 13-річницю незалежности сказав зокрема таке: “Я вважаю, що складні часи безповоротно не минають. Ми живемо у процесі безперервному, і елементи того, що було у сталінські часи існують і зараз. Існує тотальна брехня і ганьба, якої не відчуває верхній ешелон влади. Це залишилося. І залишилася потреба у боротьбі, потреба у людях хоробрих і високих, щоб, образно кажучи, утримувати стелю. (…) Ви мене питаєте про якісь етапи у нинішній час. Я гадаю, що є дуже великий спад, девальвація самого поняття незалежности протягом останніх 10 років. Треба наповнити це свято, оновити його, відчувати радість. Але це радість має бути радістю перспективи у боротьбі за незалежність кожного дня".

Микола Томенко, колишній комсомолець, нині в опозиції. “Слід констатувати, що тринадцятиріччя незалежності своєї держави суспільство сприймає як "період втрачених можливостей" та "свято зі сльозами на очах". Натомість влада - як чергову дату державотворення і власного успіху”.

На завершення голос з Галичини. Ігор Мельник. “Багато з тих пересічних громадян, які своїми голосами підтримали незалежність на референдумі першого грудня 1991 року, нині, може, й жалкує, що спричинилась до розвалу "вєлікой дєржави". Розчаровані і ми, галичани, бо мусимо визнати про невдачу (а може, й примарність) ще одної спроби "галичинізації" всієї України, які видавалися такими реальними на зламі 1980-1990-х, бо маємо державу, у якій половина населення, майже все військо, уряд та інформаційна сфера говорять чужою для нас мовою. Державу, яка не забезпечує гідного добробуту своїм громадянам, а найгірше -- перешкоджає їм заробити на себе. За винятком, звичайно, бандитів, крадіїв та корумпованих урядовців, яким ми самі дозволили все. (…) Хоча можемо тішитись, що на Олімпіаді в Афінах піднімають синьо-жовтий прапор під звуки гімну "Ще не вмерла..." і наших вояків не женуть умирати в Чечню... А на решту плодів незалежного життя ще мусимо зачекати. (…) Незалежна Україна має врешті-решт стати спільним добром, а не лихом для всіх своїх громадян”.

Київ, 30 серпня 2004, Г. Кобильницький



Камо Грядеши, Україно?

Джерело: Проект газети “Християнський Голос”, Мюнхен

Додано: 2004-09-20

980

Напиши свій коментар:


Твоє ім'я: 


Коментар: 




 



  Камо Грядеши, Україно?
„Українське православ’я на повороті”

Джерело: Проект газети „Християнський Голос”, Мюнхен

Помер предстоятель УПЦ (Московського Патріархату) митрополит Володимир. Наша армія відвоювала Слов’янськ та низку інших міст. Залишилися основні два опорні пункти ординців: Луганськ та...

Додано: 22.08.2014 р.


Поразка Московії
Зламати зуби дияволу
Час дурнів


„Думайте, читатйте”

„Камо Грядеши, Україно?”





    Harazd.net     Про harazd.net     Контакт     Форум     HarazdNews     ГараздМузика     Razom.net.pl    
regały magazynowe regały paletowe regały wyskokiego składowania regały półkowe
 

statystyka
0000481
2408296

3538797
regały magazynowe używane regały paletowe używane montaż regałów skup regałów antresole
© 2002 - 2018 - harazd.net - Перший у Польщі український портал.