wynajem autobusów przemyśl   wycieczki do wilna   wycieczki do budapesztu   wycieczki do pragi   tłumacz przysięgły języka ukraińskiego

Перший у Польщі український портал
, год.: 
Стартуй з harazd.net
Harazd.net Форум ГараздМузика Фото Відео Календар подій Статті Каталог www Бесіда
 

„Прості, як солома”


Г. Кобильницький

Днями на мене вийшов - не те, щоб зовсім невідомий - український діаспорний аналітик. Знаючи, що я друкую свої статті також за кордоном, він запропонував мені написати „матеріальчик” під умовною назвою „Юля та грип”. Плата – 1000 доларів США. Я відповів – чому б ні – я можу написати, проте навряд, чи там буде багато позитивного про діючого прем”єр-міністра України Юлію Тимошенко. „Ні, так не піде, має бути позитивно” – відповів аналітик. Це мене трохи збило з пантелику. Діаспорна людина, яка приїжджає сюди просвічувати „темних, корумпованих українців” і тут такі пропозиції... Він мені ще сказав: „ти думаєш на Заході такого нема? Звісно є, „Вашингтон Пост” та інші, всі так працюють!”

Я відмовився. Яка мені різниця, чи тільки я один напишу неправду, чи писатимуть неправду всі? Брехня є брехнею, а я відповідаю лише за свою душу. Тим більше, що це була б нагла брехня, оскільки в темі „уряд і грип” суцільні негативи. Йшлося про те, що потім цю статейку-фальшивку передрукувала б низка „куплених” газет в Україні з лозунгом – дивіться: на Заході хвалять Юлю, а ви сумнівались!

Через кілька днів стаття цього „діаспорного аналітика” (на іншу тему) була надрукована в кількох українських газетах. Деякі кандидати в президенти вирішили подати в суд на ці газети натякаючи, що вони під виглядом нормальних статей друкують виборчу агітацію, яка має офіційно оплачуватися з виборчого фонду Юлії Тимошенко і йти в народ під наслом „на правах реклами”.

Але це якраз не новина. Газети так працювали і на попередніх виборах. Так працює також телебачення. Всюди повно прихованої реклами, яка має обманути людину доброї віри. Журналісти роблять з себе сміховиння, якщо врахувати, що їхнє основне завдання – показувати правду, допомагати зрозуміти своїм читачам-глядачам, що реально довкола нас і в нашій країні загалом відбувається. Сором таким журналістам. Наша сучасніть така, що часом незручно зізнаватися у причетности до журналістики.

Звісно, такими методами з пресою працювала і працює більшість кандидатів чи то в президенти, чи в депутати. З газетами підписується договір про друкування цілих серій позитивних статей про даного кандидата під виглядом нормального журналістського матеріалу; є фірми, які гуртом замовляють такі статті в журналістів, або мають своїх журналістів і потім напряму домовляються з редакторами газет чи телестудій на оприлюднення. Звісно, тут не має насилля, це вибір журналістів і засобів масової інформації. Це зовсім не так, як в часах Кучми, коли вибору майже не було, а бувало, справа закінчувалася в лісі у ямі.

Іншій фронт ідеологічної боротьби на тих виборах, це так звані реакції читачів на матеріали, які з”являються в Інтернеті. Я знаю лише тих від Юлії Тимошенко, тому, що вони „реагують” так, що відразу впізнаєш платного працівника штабу Тимошенко. Іншими словами – вони легко впізнавальні. Якщо хтось не знав, то пояснюю: наймаються люди, яких єдиним завданням є писати позитивні відгуки про кандидата під будь-якими статтями, які появляються в Інтернеті і є там слово „тимошенко”. Тих від Юлі пізнати найлегше, тому, що вони пишуть так, неначе лопатою накладають пісок: „тільки Юля врятує Україну; тільки Юля спроможна домовитися з Росією в справі газу”; „Юля єдиний мужик, а Ющенко все програв” і так дальше. Навіть малообізнаній людині легко з першого разу вирахувати в розділі „відгуки читачів” чергових працівників Блоку Тимошенко. Всі це розуміють так само прекрасно як я, тому дивуюся, що їм за такий „неякісний продукт” ще гроші платять.

Ви знаєте, що на тих виборах Україну спершу вкрила хвиля плакатів з написом „Вони байдикують (заважають тощо), а ВОНА працює”. Тобто всі зрозуміли, що оця ВОНА, це Юлія Тимошенко, наш невтомний прем”єр-міністр. А згодом була друга хвиля, де плакати пояснювали, що ВОНА, це Україна. І нарешті ми дочекалися вдалого анекдоту на цю тему: „ВОНА працює на НЕЇ. ВОНА – це Україна”.

Але, може й нема нічого в цьому всьому дивного, бо наша Юля – як виявляється – талановита від Бога і водночас проста, як Владімір Владіміровіч Путін (може тому вона споглядає його з таким подивом і, як мені здається, теж прагне стати „національним лідером”, як Путін). Він і вона разом і окремо взяті - прості, як соломинки у валянках.

Я не намагаюся образити Юлію Тимошенко. Звісно, мене закололо під серцем, коли певний час тому вона у Москві сміхом зреагувала на невишукані жарти Путіна на адресу президента України Віктора Ющенка (він тоді назвав його „мазуріком”, тобто злодіяшкою, а наша пані прем”єр-міністр у відповідь похіхікала до камер). Мовляв, от приїхала до царя московського, а цар каже, що я краща від Ющенка. Хі-хі... „Психіка з періоду Мазепи-Кочубея” – так я тоді подумав.

Тепер мені гірше. Надії, що це випадковість якась уже не може бути. Адже-бо, вони знову зустрілися. На цей раз в Криму. Вона чекала його літака три години, а потім вони разом все усно вирішили про головне, тобто про газ і подалися на зустріч з журналістами. І тут Путіна запитали, чи він знає, що в Києві якраз триває зустріч президентів Ющенка та Саакашвілі? Путін почав – як на нього – м”яко, мовляв і чого чекати від зустрічі двох невдах? А потім він порадив Ющенку бути обережним зі своєю краваткою, натякаючи, що Саакашвілі може її просто з”їсти. На цей раз прем”єр-міністр Юлія Тимошенко не зреагувала лише хіхіканням, а ще взяла слово, сказавши, що вона на вечерю з Путіном точно прийде без краватки. Що сказати... Дві прості соломки на зрозумілому для себе рівні культури погралися в анекдоти на тему двох президентів, які безумовно є особистостями!

Може не всі пам”ятають, то нагадаю, що коли минулого року російські танки перли на Тбілісі камери показали президента Саакашвілі у дуже скуйовдженому стані, він в якийсь момент взяв нижній кінчик своєї краватки і з нервів запхав його в рот. З того часу в Росії не мовкнуть сміхи з цього приводу, мовляв, Саакашвілі так налякався російських танків, що краватку ковтнув. Мені це байдуже, що кажуть в путінівській „демократії”, але мене вкрай обурює, що з цієї безумовно прикрої, незручної ситуації, в якій опинився президент дружньої нам країни (а навіть, якби була недружня, то що!) кепкує прем”єр-міністр України. Це хамство вищого польоту, це рівень п”яного сільського застілля! Тому, я прощаюся з Юлією Тимошенко. Їй це байдуже, а мені це принципово важливо.

Звісно, Путін в Криму міг нагадати і інші свої досягнення в контексті тіла Саакашвілі, зокрема минулорічне інтерв”ю для французької преси, де він пообоцяв підвісити грузинського президента за... я-я ...гм ...і як написати це слово, яке президент однієї країни публічно використав, щоб принизити президента іншої країни?

В 1839 році маркіз де Кустін написав у „Листах з Росії” таке речення: „Хоч які б зусилля робили росіяни, вони і так завжди в тюрмі”. Царська Росія була тюрмою, потім зусилля – жовтневий переворот – і знову тюрма, радянська – врешті розвал СССР – зусилля періоду Єльцина – і знову тюрма – на цей раз „чекістська”.

А ми? При чому тут ми? Ми колонія? Триста з надлишком років російська колонія, то й маємо бути подібні. Не може бути інакше. Цей французький маркіз написав тоді – майже двісті років тому – що росіян мільйони, але голова у них тільки одна, тобто цар, а нині – додам від себе - прем”єр-міністр Путін. Саме тому Кустін приходить врешті до висновку, що жити в Росії можна тільки за кару. Але якою страшною має бути ця кара, щоб змусити людину власноручно робити з себе раба?

Якщо невільництво, залежність, це якийсь варіянт національної риси росіян, то Тимошенко, мабуть, теж росіянка. Офіційно, як знаємо, вона нічого не має: всі будинки, всі машини, все записано на родину. На неї лише одяг від не дешевого Луї Віттона, хоча, можливо і він на когось записаний. Тому Ющенко нещодавно назвав її негарним словом „бомжиха”. Нічого не має, а багата...

Але ми також знаємо, що в половині 1990-их вона на газових оборудках з Росією заробила великі гроші. Її довго з цього приводу зачіпала російська прокуратура, аж чомусь у 2005 році дали їй спокій. Тобто Юлія Тимошенка попала у підозрілу залежність від Кремля і з волі росіян 2005 року її від цієї залежности звільнили (але, як буде треба, можуть і нагадати; це ж росіяни, не рицари, вони терміну „чесне слово” не знають і не хочуть знати, вони пишаються тим, що брехнею, підступом, убивством доводять справу до бажаного для себе завершення).

Що маємо тепер? На закінчення останньої газової війни (в січні) Юлія Тимошенко у світлі прожекторів тріумфально підписала договір. Вся Європа полегшено зітхнула – війна закінчена, газ з Росії зновуи „пішов”. Але ось тільки недавно виявилося, що в договорі Україна зобов”язалася купувати щомісяця певну кількість газу і має за неї заплатити без огляду на те, скільки реально вона споживатиме блакитного палива. Споживання у нас упало радикально (що в січні можна було передбачити), тому наростають борги. Ющенко каже, що нині за неспожитий газ ми уже винні Москві 7-8 мільярдів доларів. Тимошенко відбиває м”ячик співанкою про чесне слово Путіна, який їй особисто обіцяв, що Україна не платитиме штрафних санкцій (тобто тих мільярдів доларів). І ось тепер вони нарешті зустрілися в Криму і заявили, що справді, штрафів для України Росія не писатиме, проте, чомусь цього не зафіксовано на папері. Тобто все тримається на слові Путіна, тобто на павутинні...

Іншими словами, Юлія Тимошенко з однієї газової „російської неволі” залізла в інший газ, а все ради того, щоб показати себе Україні і світу, як це вона вміє домовлятися з Кремлем! Нині росіяни мають її „в кишені”, оскільки в любий момент можуть попросити ці мільярдики доларів. Звичайно, не тепер, поки Тимошенко є офіційно російським кандидатом в президенти України, але, можливо потім, коли вже стане президентом і не співатиме так, як захоче слухати Москва.

Ми вже мали дещо подібну ситуацію у 1997 році, коли за якісь газові борги ми на 20 років віддали Росії Севастополь. Офіційно Москва платить нам понад 100 мільйонів доларів у рік, фактично ми нічого не отримуємо, сплачуємо тими грошима якийсь не дуже зрозумілий кучмівській борг.

Звісно, якщо Тимошенко кандидат Кремля, то цікавим здається запитання, а що у відповідь обіцяла ВОНА? Адже так не буває, що Росія дає свою підтримку за ніщо! Про що вони там розмовляють, ці дві прості до болю соломинки, двічі, тричі на тиждень по телефону? Про Севастополь, газову трубу, російську мову, НАТО?

В протилежности до виборів 2004 року тепер Росія має аж двох „прохідних” своїх кандидатів: з одного боку вона традиційно підтримує Віктора Фйодоровича Януковича, а з другого – Юлію Володимирівну. На цей раз має вдатися. Може і вдасться, але чим це закінчиться – ще побачимо.

Прості, як солома і небезнечні... Щойно прочитав „послання” Тимошенко Януковичу з нагоди річниці Помаранчевого Майдану і мені волосся дибки стало. "Треба справді мати дуже багату фантазію, щоб людину, яка двічі сиділа у тюрмі, яка двічі з переляку самостійно здала посаду прем’єра і один раз – президента, назвати везучою". Це вона так відповіла Ківалову, який назвав Януковича везучим. Тими словами Юлія Тимошенко хоче нам сказати, що якби у 2004 році Януковича не налякав Майдан і він – не мавши переляку – був би привів армію, то став би президентом? Що за жахіття ця жінка говорить! Це вже не жарти, адже вона таким чином всім пояснила, що вона не зупиниться перед нічим, щоб тільки захистити владу, оскільки вона не боягуз. І на додачу поляснила, що Янукович дурак, тобто боягуз, оскільки тільки через власну слабкість не став президентом. А Майдан? А люди на ньому? Вона про них забула? Яка страшна тварина починає виповзати з цієї жінки, яка бажає стати нашим президентом! Як на мене Юлія Тимошенко отримала від Бога великий дар лідера і саме зараз, на наших очах, безжалісно його топить в болоті.

Ще про „російську душу”, можливо, Тимошенко. В цьому 1839 році маркіз де Кустін написав про Росію і таке: „Місцеві люди не знають тут справжньої насолоди, що пливе з відкритого публічного життя освіченого розуму, але вони не знають також повної та брутальної свободи дикунів, ні також свободи поведінки навпівдиких, тобто варварів – єдиною відплатою за нещастя, яким є народитися в Росії є сповнені гордині марення про потугу”. Потуга, це влада. В нинішній Росії сни про потугу торкаються влади людини (царя), але вони також тотожні з мріями про потугу Росії. І тим Путін відрізняється від Тимошенко. Наші політики (більшість) карликувато переймають лише першу частину, тобто мрію про досягнення найпотужнішої влади (президентства), а снів про потужну Україну в них не має. Оскільки це „рассєйскоє” марення не поєднується зі снами про велич України, карликуватість видно удвоє гостріше, ніж у випадку карликуватости російської. На щастя не всі такі. Є серед тих політиків українці, які може не мріють про потужну Україну, але просто, про процвітаючу країну в якій людям жити комфортно. Нам треба швидко позбуватися тих північних вщеплень в нашу душу, бо інакше ніколи не збудуємо України з наших мрій. Адже колись, в домонгольській період, наші предки були свободолюбивими людьми з чого надхнення могла черпати решта Європи. Цю нашу свободолюбивість добили остаточно в добу царя Пйотра Пєрваво і Катерини ІІ, а потім нам століттями перевиховували душу. Повертаймося, друзі, до коренів! Початки у нас були гарні, але як так сталося, що наші предки всю цю нашу красиву свободу програли в бою з московітами-татарами? Так чи інакше, є принаймні до чого повертатися, є маяк, який ми засвітили тисячу років тому.

Г.Кобильницький, 23 листопада 2009 року



Камо Грядеши, Україно?

Джерело: Проект газети „Християнський Голос”, Мюнхен

Додано: 2009-11-23

1169

Напиши свій коментар:


Твоє ім'я: 


Коментар: 




 



  Камо Грядеши, Україно?
„Українське православ’я на повороті”

Джерело: Проект газети „Християнський Голос”, Мюнхен

Помер предстоятель УПЦ (Московського Патріархату) митрополит Володимир. Наша армія відвоювала Слов’янськ та низку інших міст. Залишилися основні два опорні пункти ординців: Луганськ та...

Додано: 22.08.2014 р.


Поразка Московії
Зламати зуби дияволу
Час дурнів


„Думайте, читатйте”

„Камо Грядеши, Україно?”





    Harazd.net     Про harazd.net     Контакт     Форум     HarazdNews     ГараздМузика     Razom.net.pl    
regały magazynowe regały paletowe regały wyskokiego składowania regały półkowe
 

statystyka
0000368
2484270

3659058
regały magazynowe używane regały paletowe używane montaż regałów skup regałów antresole
© 2002 - 2018 - harazd.net - Перший у Польщі український портал.