wynajem autobusów przemyśl   wycieczki do wilna   wycieczki do budapesztu   wycieczki do pragi   tłumacz przysięgły języka ukraińskiego

Перший у Польщі український портал
, год.: 
Стартуй з harazd.net
Harazd.net Форум ГараздМузика Фото Відео Календар подій Статті Каталог www Бесіда
 

„Уряд Азарова”


Г. Кобильницький


Київ. Залізничних вокзал, чи, як за звичкою кажуть місцеві, „ЖеДе”. Проводжу свою знайому, скажемо, Галю, російськомовну, до донецького потяга її проводжу. Заходимо у вагон. Її місце в купе зайняте. На ньому сидить якийсь східноукраїнський „козак”. Галя просить звільнити місце. Він це робить неквапно, дуже неохоче; його - видно дружина, чи дівчина, яка височіє над Галею на верхній поличці - теж встряває в розмову і неприємним тоном обурюється, хоча я й не розумію навіть з якого приводу. Галя хоче піднести сидіння, щоб під ним заховати свої речі (їх у неї багато). Хлопець неприємним тоном каже, що це не її приватна власність, це сидіння, а як тільки вона торкнеться його багажу – він її висадить з потяга. От так просто. Я слухаю з роззявленим ротом і навіть не знаю, що сказати. Ну , не козак, а хам, і ще такого рівня, що просто розум блокується.

Галя мені потім пояснила, що, мовляв, такі на сході України у нас люди, вони навчені ще з совєтських часів діяти за принципом: перекуси людині першим горло, а як не встигнеш – сам будеш жертвою! Тому, ніякої уваги, що перед „хамом” дівчина, жінка, гарна до того, у нього в голові один суцільний пролетаріят з бабами в робітничих штанягах і агресія. Закуси, убий першим... відвічна совєтська боротьба за виживання... А це, що сказати, молоде покоління українців, на яке я постійно надіюся, маю якісь очікування на зміни. В голові ще мелькає надія, що може „хам” не українець, бо, наприклад, моя донецька Галя – росіянка... Тільки, що це міняє? Нічого.

Потім їду дірявими післязимовими київськими вулицями і думаю так: карта України – всі видять яка вона; ми завоювали - і не відомо добре коли, всі ці степи на схід від Дніпра, тож, не може так бути, щоб ми не завоювали всього цього духовно, щоб ми не влаштували там України з наших мрій! Тільки, коли це буде? Ще 5 років тому я думав, що дуже скоро, нині мені здається це так відлеглим, як перспектива розвалу СССР з погляду 1970-их років.


Шукаю мудріших і знову попадаю на сивого, як голуб, Євгена Сверстюка та його книжку „Не мир, а меч”.

„Відомий релігійний мислитель Володимир Соловйов (до речі, по матері родич Г.Сковороди) писав у 1885 р.: „В царствування Александра ІІ закінчилося зовнішнє природне утворення Росії, утворення її тіла, а почався в муках і хворобах процес її духовного народження. Всякому новому народженню, всякому творчому процесові, котрий вводить існуючі елементи в нові форми і сполучення, неминуче передує бродіння цих елементів... Так після звільнення російське суспільство стає перед можливістю вільного морального визначення – і в оту пору внутрішнього бродіння з невідпорною силою постає питання: для чого жити і що робити”.

Цю думку філософа варто нагадати собі тепер не задля історичної довідки. Справа в тому, що з процесу духовного бродіння, за словами В.Соловйова, нічого не вибродило. (...) Від часу тих роздумів минуло більше як століття. Замість „глибокого морального перевороту” і духовного народження були грубі поверхові спроби реалізації зовнішнього, які „тільки утверджують і примножують уже існуючі в світі зло і безум” (В.Соловйов).

Зрозуміло, що за те пройдене століття ніякі нові джерела і нові істини не були відкриті. Навпаки, однобічно засвоєний матеріалізм спримітизував наші поняття, а насильницька практика боротьби з релігійними, національними та власницькими „пережитками минулого” уневажнила позитивні вартості й сам фундамент, на якому можливі позитивні моральні зміни. Власне, затоптано тисячоліттями культивовану ниву. (...)

Звичайно, В. Соловйов говорив до людей, які його не слухали. А тепер тим паче говорить до тих, що його не чують. Навіть такої його репліки: „Уявіть собі юрбу людей сліпих, глухих, скалічених, біснуватих, і раптом з тієї юрби чути голос: що робити? Єдина розумна тут відповідь: шукайте зцілення; поки ви не зцілитесь, для вас нема роботи, а поки ви вдаєте з себе здорових, для вас нема зцілення”.

Тут неважко уявити собі юрбу в нашому парламенті. Нардеп (народний депутат, парламентарій) не знає (української) мови і не шанує культури, а то й просто зневажає український народ. З посмішкою хама він іде до його свята незалежности і до його святинь. Ситуація, яку важко було собі уявити колись... Але нам треба її знати, і при тому все ж таки говорити про культурно-духові основи незалежности.

Колись нам здавалося, що політичне утвердження і визнання незалежної України світом – це недосяжна мета. Але це сталося.



Тепер на наших очах проходить картина морального здичавіння людей, довго утримуваних на унормованій лжі та дезінформації, коли вони, здавалося,
Нагодовані, обуті
І кайданами окуті
Муштруються.

Муштра закінчилася, і людям здається, що вони голодні й голі, особливо, коли порівняти з тими, хто приватизував „народне добро”.

Вони обирають до парламенту таких, як самі, вічно невдоволених і готових звинувачувати. У них немає в серці Бога і нема Закону, який поважають. Нема самої поваги, бо нема поняття про святість і Страх Господній.

Де взяти духовних сил, щоб наповнити слово змістом, а кроки свої – гідністю і самоповагою?

Це й є криза людини.

„У цієї людини нема Бога!” – колись це вимовлялося з жахом і нерозумінням. На межі тисячоліть це звучить як спокійна констатація. (...)

Відрадний момент, що люди починають усвідомлювати: нема Бога – значить, нічого нема. І не буде.

Люди мусять самі змінити свою дорогу, їх вели дорогою в нікуди. А змінити дорогу – це, мовою релігії, - покаятись. (...) Є стовпи, яких не повалиш і не обминеш: на них світ стоїть”.

Виходить з того, що Сверстюк теж не знає, що воно сплодоноситься з нашого українського бродіння. Він бачить здичавіння політиків, брак моральних основ у людей, які обирають таких політиків. Але бачить також паростки відродження, пошуку Бога, і це Сверстюка збагачує надією.

5 років тому в нашій пошарпаній душі відродилося щось старого, справжнього, іскристого, частинка цього якась, але ми це не проконтролювали далі, як процесу, і здалися на політиків. А Ющенко з Тимошенко взяли та й посварилися, і забули для чого був Майдан.

Чи можна нині жаліти, що пішов уряд Тимошенко? Що пішов Юшенко? Ющенка, звісно, шкода, бо він хоч кидав зерна, які, я все ще маю надію, будуть плодоносити, але, з іншого боку, багато зробив для того, щоб так воно і закінчилося, як закінчилося. І вона, Тимошенко, на це працювала. Отримали по заслугам. Разом. Обидвох. Уряду Тимошенко жалко тільки тому, що там була група націонал-демократів. Проте самого уряду не жалко: за стільки часу не проведено жодної реформи, дикість політичного життя – в цвітінні (також серед політиків Блоку Тимошенко), корупція досягла катастрофічного виміру, як і зовнішні борги. Чи можна жаліти, що такий уряд пішов? Чи можна дивуватися, що люди спокійно прийняли „хама”, тобто Януковича?

Що приходить на заміну?



Відома предствниця Партії Регіонів. Колишня моя сусідка. Додому вона поверталася часто пізно і з охороною. Інший наш сусід придбав собаку (з вулиці). Собака мала дурну рису, що оббріхувала людей і фізично їх атакувала. Так розуміла життя, свою службу людині. Сусідка з Партії Регіонів одного разу сказала цьому чоловіку: зробіть щось з тою собакою, а як ні – мій охоронець її пристрелить. Їй в голову не прийшло, що вона не має на це права, проте вона з Партії Регіонів, і має озброєного охоронця. Я вже не кажу, що у собаки теж є якесь право на життя. Щасливо, її врешті-решт відвезли в село. Це дрібний приклад того, що тут ніхто закону не тримається і жалости нема (перекуси горло першим). А найстрашніше, не тримається його навіть Верховна Рада. Почнемо однак з Януковича.

Президент Віктор Янукович погано почав. Може хоч добре закінчить? Думка така наскакує... А почав він з кричущого порушення конституції. Звісно, його можна зрозуміти. Не маючи свого уряду і сприятливого парламенту неможливо думати про повноту влади, а без повноти влади, що йому робити, яким чином контролювати фінанси держави? Яким чином віддати гроші спонсорам? Неможливо! Тому Партія Регіонів вирішила іти на пролам, „а там подивимося”.


Після того, як стало зрозумілим, що „ющенкова” Наша Україна не піде в коаліцію з Партією Регіонів, Блоком Литвина та комуністами, у Януковитча вирішили змінити регламент (внутрішній статут) Верховної Ради і знову, як колись, дозволити формувати більшість на основі окремих депутатів (їх легше купувати поокремо, ніж гуртом, тобто фракційно). Проблема у тому, що наша конституція чітко визначає, що більшість зароджується на основі об’єднання парламентських фракцій, а не окремих депутатів. Тобто на сході свого президентства Янукович вирішив наплювати на конституцію! Некрасиво „палучілось”, Віктор Фйодорович...

Правда, потім він сказав, що особисто виступить до Конституційного Суду, мовляв, щоб цей проаналізував ситуацію і якщо виявиться, що Верховна Рада порушила основний закон – вона буде розпущена. Ну, це трохи він робить з нас дурака, бо кожен розуміє, що сталося грубе порушення основного закону законодавчим органом (яка гра слів!).

І от таким хамськи способом вони добилися свого: спершу більшости, а потім власного уряду. Міркування тут таке: треба було швидко забрати у Юлі владу, і це було зроблено, а закон порушено, можливо тимчасово, і навіть як будуть дочасні вибори (десь на осінь) то у Партії Регіонів є вагомі підстави сподіватися на блискучий результат. Тобто всі цілі досягнено. Так, цілі досягнено, але морально Янукович-президент уже змальовується погано. Смердить біля нього.


Новий уряд – це, як пісня минулого. Прем’єр-міністр, це Микола Азаров – старий апаратник доби Кучми, з якого вся країна сміється, оскільки він уже друге десятиліття вивчає українську мову. Нещодавно обіцяв, що таки вивчить...

Справжня перла в короні Янукович, це, безумовно, так само російськомовний Дмитро Табачник. Про нього достатньо сказати лише таке: він чистий, як сльоза укрїножер і у Януковича він займатиметься українською освітою... Борис Колєсніков, важливий політик в Партії Регіонів, про цю надзвичай несимпатичну людину сказав таке: „Розкрадач державної казни, який за своє життя не створив жодного бізнесу. Що він взагалі може говорити? Що він вміє робити, окрім того, як тільки красти книжки та картини з і так не дуже багатих українських музеїв?” Важко придумати більш вбивчу характеристику для „освітянина” Табачника, який напевно щовечора молиться до свого бога, щоб столицею України була Москва.

Цікаво, чому такі люди, як Табачник, постійно на плаву? І тепер його потягнули в уряд, хоч навіть в Партії Регіонів, як видно, зневажають цією неприємною людиною? Невже це тому, що чимало з тих людей, можливо, були колись в КГБ? Це моя здогадка, бо в даний момент не бачу іншої причини. Якщо Янукович після звільнення з тюрми поїхав до Монте Карльо, то кожен, хто знає, що таке СССР, розуміє, що такий перехід від „зека” до туриста в Західній Європі неможливий без втручання „чекістів”. А Табачник у 1994 році привів нам Кучму, а нещодавно похвалився, що він тоді фальсифікував соціологічні опитування. А там і Ганна Герман в хороводі у Януковича, яка при совітах по африках їздила... Вона роками уже „тінь Януковича”, а тепер ще й один з заступників голови адміністрації президента України. А там, в уряді, і Лавринович, який був з Чорноволом в Народному Русі України, а потім зробив несподіваний розворот і виявилося, що він ніякий націонал-демократ. Що він тоді, у 1990-ті робив біля покійного Чорновола? Дивина просто якась! А можливо, все дуже просто...



В напрямку ЧК там, в цьому уряді, можна копати і копати. Наскільки колишня приналежність до КГБ актуальна у наш час, що це може означати на практиці – можемо тільки здогадуватися, але колись воно вийде на світло денне.

Хто його знає, може з погляду Провидіння, це й є необхідний етап, щоб Україна зцілилася, набрала м’язів та стійкости? Ющенко не з КГБ, але зробив багато для того, щоб появився президент Янукович і цей „уряд табачників” , і Юля не менш вправно працювала в цьому напрямку. Тому жаль можемо мати тільки до себе, бо ми як русифікували своїми устами дітей на вулицях Києва, так і досі русифікуємо. І жалости до них не маємо, що ростимо духових калік. Як пише Сверстюк, щоб щось змінилося, треба спершу покаятися, треба зрозуміти зло і покаятися. А поки ми будемо вважати, що наша російськомовність, це ніяке зло, поки ми без болю в серці роздаємо хабарі тощо – ніщо не зміниться.

Сверстюк чує вже вітри національного покаяння, яке йому жевріє десь на далекому горизонті, тож будемо жити надією, що цей симпатичний старший пан не помиляється.



Камо Грядеши, Україно?

Джерело: Проект газети „Християнський Голос”, Мюнхен

Додано: 2010-03-15

1704

Напиши свій коментар:


Твоє ім'я: 


Коментар: 




Коментарі:

26.03.2010 год.:17:01
ds

ніякої уваги, що перед „хамом” дівчина, жінка, гарна до того"
a yak by vona ne bula garnoyu, to mig by vin ii obrazhuvaty??????



 



  Камо Грядеши, Україно?
„Українське православ’я на повороті”

Джерело: Проект газети „Християнський Голос”, Мюнхен

Помер предстоятель УПЦ (Московського Патріархату) митрополит Володимир. Наша армія відвоювала Слов’янськ та низку інших міст. Залишилися основні два опорні пункти ординців: Луганськ та...

Додано: 22.08.2014 р.


Поразка Московії
Зламати зуби дияволу
Час дурнів


„Думайте, читатйте”

„Камо Грядеши, Україно?”





    Harazd.net     Про harazd.net     Контакт     Форум     HarazdNews     ГараздМузика     Razom.net.pl    
regały magazynowe regały paletowe regały wyskokiego składowania regały półkowe
 

statystyka
0000432
2484334

3659123
regały magazynowe używane regały paletowe używane montaż regałów skup regałów antresole
© 2002 - 2018 - harazd.net - Перший у Польщі український портал.