wynajem autobusów przemyśl   wycieczki do wilna   wycieczki do budapesztu   wycieczki do pragi   tłumacz przysięgły języka ukraińskiego

Перший у Польщі український портал
, год.: 
Стартуй з harazd.net
Harazd.net Форум ГараздМузика Фото Відео Календар подій Статті Каталог www Бесіда
 

„В багні...”


Г. Кобильницький

Що ж – життя не любить логіки, а може там просто своя логіка, чи Божа, якої нам, людям – скільки не стремись – не зрозуміти. Хоча, з перспективи часу, дивлячись на історію, більш-менш все здається логічним...


Ми кажемо, що відродження України в 1991 році було чудом, оскільки Совіцький Союз здавався „нєрушімим” і ми звикли до того, що він триватиме й триватиме, але, з іншого боку, більшість людей напевно мала внутрішнє переконання, що „імперія зла” колись-то мусить завалитися хоча б тому, що совіти об’єктивно були „живим злом”. Але, це так само можна казати, що життя на землі колись обірветься, оскільки мусить, бо сонце старіє, а вселенна кудись пливе. Тобто, насправді, ми не могли бути в нічому впевнені.

І ось так, саме завдяки ніким непередбаченому чуду ми швидко вибралися з безмежного багна, багна, в якому ми давно загубили не тільки дорогу, не тільки орієнтири, але й будь-яку надію. І все-таки, ось маєте – життя любить несподіванки – Союз розвалився, а на його грузах замайорів синьо-жовтий прапор піднесений не лише патріотами України, але й її учорашніми гнобителями. Чудо, чудо... Вибралися з безмежного багна!


Потім попали в менше багно періоду Леоніда Кучми. Під кінець його 10-літнього правління добряче вже душок ішов, але нам здавалося, що видно берег, маячіє суша. Нас переконували - згодом загальновідомі люди, такі, як Юрій Луценко, Юлія Тимошенко, і, нарешті, Віктор Ющенко, що надія близько. Воно і справді так сталося, у 2004 році ми викараськалися на берег і візія красивої України відчутно наблизилася до реальности.

Тої реальности не дочекалися, хоча, можна сказати, що якийсь клаптик ми таки встигли за ті п’ять років ухопити, потримати в руці, порозжовувати на язиці...

Нам стало на заваді не лише відвічне наше прокляття, тобто близькість Росії, але, і напевно передусім, наша національна схильність до чварів. Ну, власне, це ще час покаже, чи лише те, чи може Юлія Тимошенко трохи таки спеціально робила так, щоб бути в стані перманентної війни з президентом Ющенком? Навіщо – це, власне, як я сподіваюся, може час покаже. Так чи інакше, у 2010 році ми знову вступорилися в багно, яке початково виглядало непозірно і тільки тепер видно, що воно об’ємніше, більш смердюче, таке, знаєте, булькаюче, ніж це кучмівське. І тут, власне, я не бачу логіки, бо мали б наштовхнутися на щось менш серйозне, ніж влада абсолютно чужих цій країні людей.


„Януки” продали „москалям” Крим, Бандеру, НАТО, Голодомор, набрали нових кредитів, тепер збираються продавати наш найбільш стратегічний товар на ринку, тобто газову трубу. Будуть довго торгуватися, щоб взяти з росіян якнайбільше, але, видно з усього, до справи поставилися серйозно і тільки якісь непередбачувані події можуть вплинути на зміну ходу подій.

Тимчасом після перших ста днів правління Партії Регіонів, Україна стала зовсім нецікава для світу. Не може бути інакше! Кого, скажіть мені, цікавила Радянська Україна, якщо всі її справи вирішувала Росія? Ще трохи і, як в період „другого Кучми”, Україна буде „цікава” світу лише завдяки новим фактам переслідування журналістів, обмежування свободи слова, здачі Росії стратегічних об’єктів, може ще певний час вибори будуть цікавити іноземців, та ще, очевидно, таємні вбивства відомих і менш відомих людей. Тобто буде „другий Кучма”, тільки набагато більш паршивий.


А перші ластівки вже є. На летовищі в Борисполі наші спецслужби затримали і протримували півдоби без пояснення причин керівника українського бюра Фонду Конрада Аденауера Ніко Ланґе. За словами Ланґе, його відпустили о першій годині ночі і назвали це "непорозумінням". Ланґе прилетів до Борисполя в суботу о 14.10 рейсом з Парижа. Однак йому було заборонено в'їзд на територію України. Ну, це цікава ситуація, беручи до уваги, що Фонд Аденауера, це дітище керівного в Німеччині Християнсько-демократичного союзу з канцлершою Анґелою Меркель на чолі.

Ще цікавіше стає, коли подумати, що на серпень запланований візит Януковича до Німеччини де він, зокрема, збирається заохочувати Євросоюз інвестувати в українську трубу. Якби бодай такі обіцянки збоку Брюсселя Янукович здобув – Партія Регіонів могла б „вибити” з росіян більше грошей. Крім того, є ще слабенькі надії на те, що Євросоюз ліквідує українцям візи, і, що цікаво, такої надії уже не мають росіяни. Навіщо тоді наші спецслужби вчинили Німеччині цей недружній акт саме напередодні візиту Януковича? Важко відповісти. Може тому, що це уже не наші спецслужби? Адже керує ними Валерій Хорошковський, відомий ще, як „наглядач” великого російського бізнесу на Україні, зокрема каналу „Інтер”, за яким стоїть Газпром і молочної компанії „Галактон”, за якою стоїть російський мільярдер Абрамович.


Можна тоді поставити інше запитання: нащо Януковичу такий специфічний голова Служби Безпеки? Голова, який капостить „найвищому” в банді? Янукович дурний, чи що? Не обов’язково, Януковича могли просто змусити поставити там Хорошковського, адже не всі радянські люди мали таке щастя, щоб відразу після відсидьки в тюрмі їхати в Монте Карло. А молодий Янукович їздив! А оскільки чудес не буває... На жаль, не лише Янукович лежить під Росією, разом з ним лежить під Росією вся Україна. І надії нема. Багно!

Наші люди шоковані тут не менше, ніж я. Але ж, кажу – надії нема. А що робити? Хтось буде емігрувати, а ті, які і хотіли б поборотися за Незалежну, не знають як, а передусім, з ким це робити? З Тимошенко, яка їздить на зустрічі з бідними нашими людьми в костюмчиках по кілька тисяч доларів? З Тимошенко, яка, як голова уряду, не здійснила жодної серйозної реформи? З Тимошенко, яка не знаходила спільної мови з Ющенком, але знаходила її з Путіном, і з Януковичем напевно... Нашим людям все перемішалося в головах і зараз вони в одному впевнені: всьому винен Ющенко, бо на нього ми надіялися... А Ющенко... десь на рибалці і розглядає там в воді своє ображене виборцями обличчя.


До речі, росіянка Валерія Новодворська, яку можна вважати найбільш затятою антисовіткою і водночас найбільш затятим ворогом Путіна, написала про нас таке: „Адже Україна пропала навіть не як швед під Полтавою. Шведи та гетьман Мазепа – принаймні боролись з Пйотром І. Україна пропала як швед без Полтави, пропала так, як завжди пропадали раби, які навіть не зуміли повстати з яким-небудь Андрієвичем Спартаком (Ющенком). Україна пропала ганебно, без бою, без Майдану”. І ще Новодворська: „Україна втрачає більше усіх. Вона втрачає гідність, національну тотожність, державу, європейське майбутнє. Протягом ста днів українська хатинка повернулась входом до Путіна, а до Заходу – задом.” Отакого нам наговорила Новодворська.


І менш емоційно цей же німецький експерт Ланґе про нову українську владу... "Найважливіший момент - це те, що всупереч чинній конституції утворили коаліцію, до якої можуть входити окремі депутати з інших фракцій". (...) "Ми вже багато чули про реформи, але поки що не бачили ані конкретного плану реформ, ані кроків у цьому напрямку. Цей великий, гетерогенний уряд не може бути тут особливо корисним. Досвід свідчить, що для успішного просування реформ потрібна відносно мала команда, яка б дотримувалася чіткого курсу". (...) "Я налаштований не дуже оптимістично щодо рішучого початку втілення в життя необхідних реформ". (...) "В очах нинішньої адміністрації (президента України) парламент існує лише для того, аби сліпо схвалювати її політику". (...)
"Якщо в парламенті не ведуться дебати навколо таких важливих питань, як державний бюджет, або угода про (чорноморський) флот і не робиться урядових заяв, тоді це свідчить про втрату парламентом свого значення".


Отак, рішуче критично про нову українську владу сказав нещодавно Ланґе. Проте навряд, чи його затримання на летовищі в Борисполі слід пов’язувати з наведеними словами. Скорше всього, як я уже сказав, наші, тобто російські спецслужби, „підклали Януковичу свиню”, щоб не рипався занадто з ціною за трубу, щоб Європа його не підтримала з газом.

Якось кажу своєму знайомому Віталію Портнікову: так що, тепер нас чекає 5 років загнивання? Не п’ять – він відповідає – а 20, оскільки українці не боролися за державу, вона упала на них несподівано, майже даром. То, виходить, тепер люди мають дорости до своєї держави, а оскільки це складний психологічний процес, то це буде тривати і тривати.


З Портніковим можна і не погодитись, згадуючи мільйони замучених, закатованих, заморених голодом, згадуючи, врешті УПА. Проте, з іншого боку, важко не помітити, що 70, 80 і 90-ті роки, це по суті заникання останніх слідів боротьби, принаймні тут, в Україні. Так званим нормальним людям дисиденти здавалися божевільними, навіть, якщо вони погоджувалися з їхніми прагненнями, бо люди знали одне: проти СССР не можна виступати, бо це безпощадний велетень, який тебе розторощить, а ті, хто виступає – просто самогубці. Тому дисиденти жили самі по собі, тобто без суспільства практично, без його підтримки. Щоб стати дисидентом треба було, напевно, або вкрай критично оцінювати ситуацію в СССР, або вірити в те, що те друге життя, життя отам на небесах – краще, і якщо є проста можливість наблизити його прихід, то варто це зробити, а при нагоді зробити щось для своєї батьківщини. Жалко! Стільки гарних людей загинуло, а зараз таких по всій Україні хоч зі свічкою шукай!


Здавалося б, що після того, як СССР врізав дуба, наші дисиденти стануть національними героями, про них говоритимуть всі, люди їх любитимуть, а держава оточить увагою та турботою. Грубо кажучи – нічого такого не сталося. З ними повелися приблизно подібно, як з ветеранами УПА – надто відрізняються від товпи, тобто решти суспільства, щоб оточувати їх німбами. Краще про них забути, оскільки грішне суспільство матиме тоді менше викидів совісти. В 1990-их це може була перша серйозна ознака, що з побудовою новітньої України ой як не просто нам буде.

Проте на все це можна подивитися і так: Левко Лук’яненко був засуджений совітами до смерти, але йому обміняли смерть на майже 30 років тюрми. Тепер Лук’яненко вирощує онуків...

Г.Кобильницький, Київ, 28.06.2010 року.



Камо Грядеши, Україно?

Джерело: Проект газети „Християнський Голос”, Мюнхен

Додано: 2010-06-28

1224

Напиши свій коментар:


Твоє ім'я: 


Коментар: 




Коментарі:

03.10.2010 год.:10:53
dm



Московську і американську окупацію треба поборювати.
Свободу політзаключеним! свободу преси!



 



  Камо Грядеши, Україно?
„Українське православ’я на повороті”

Джерело: Проект газети „Християнський Голос”, Мюнхен

Помер предстоятель УПЦ (Московського Патріархату) митрополит Володимир. Наша армія відвоювала Слов’янськ та низку інших міст. Залишилися основні два опорні пункти ординців: Луганськ та...

Додано: 22.08.2014 р.


Поразка Московії
Зламати зуби дияволу
Час дурнів


„Думайте, читатйте”

„Камо Грядеши, Україно?”





    Harazd.net     Про harazd.net     Контакт     Форум     HarazdNews     ГараздМузика     Razom.net.pl    
regały magazynowe używane regały paletowe używane montaż regałów skup regałów antresole
 

statystyka
0000466
2649772

3873422
regały magazynowe regały paletowe regały wyskokiego składowania regały półkowe
© 2002 - 2018 - harazd.net - Перший у Польщі український портал.