wynajem autobusów przemyśl   wycieczki do wilna   wycieczki do budapesztu   wycieczki do pragi   tłumacz przysięgły języka ukraińskiego

Перший у Польщі український портал
, год.: 
Стартуй з harazd.net
Harazd.net Форум ГараздМузика Фото Відео Календар подій Статті Каталог www Бесіда
 

„Євреї пішли на поляків”


Г. Кобильницький

«Краще б такої України взагалі не було. Мріяли б про неї, боролися б. Підростали б нові покоління, ладні за неї життя віддати. Література була б – хай заборонена, хай самвидавська, але ж література, а не це заслинене матюками плюгавство» (с. 153). Це думки героя роману Ліни Костено «Записки українського самашедшого». Не знаю, чи Пані Костенко теж так думає, чи, може, вкладаючи в уста свого персонажа такі гіркі слова хотіла нас потрясти, привести до тями? Мовляв: задумайтесь, лукаві, задумайтесь праведні! Дивіться, он, що воно за вікном робиться!

Не знаю, як ви, але я не погоджуюся з такою констатацією. Все-таки ця Україна, яка є, то краще, ніж не було б її зовсім, не було б фізично, а у серцях лише. Додам – не у так багатьох уже серцях! Адже добре пам’ятаємо, що з царсько-совітського періоду ми, як нація, вийшли ледве живі, з душею на мотузці, яка пленталася за нашою окривавленою плоттю в куряві знятій тисячами окупантських ніг. Вона, щиро кажучи, і досі десь там. Плентається. Тільки рани в нас зажили – але болять! Як болять! Окупантів, правда, не має. Пішли в свою Московію. Пішли в Ляхистан. Але курява з-під їхніх „сапогів” лишилася, та тисячі лакеїв, вислужників – одні за гроші, інші – бо уже душа українська від них відламалась, уже вона навіть не на мотузці, відпливла, небога, в занебесні простори шукати своє загублене „я”, а може просто, остаточно умирати на окраїнах всесвіту... Хто знає, може є десь у нашому безмежному всесвіті цвинтар, чи пак – парк загублених душ? Тих, які не спромоглися зрозуміти, що виступили проти свого начала, проти первісности, якої, як я вірю, треба постійно триматися.

Найбільша проблема, це наша українська душа... Опльована, замучена, запаморочена, яка часто-густо неспромжна вирізнити де ворог, а де свій; що є добро, а що зло, що таке гривня, в що таке рубль. Наша душа, то велика проблема для України! Але я вірю, що існування України на політичній карті світу сприяє її одужанню. Без нашої української здорової душі нічого не буде остаточно. Ми маємо вилікуватися. Ми маємо стати жертвенними! Інакше – тупик! Гаплик. Чорно!

А отже. Ще раз. Маючи фізично Україну ми маємо принаймні хоч якийсь шанс на відбудову покаліченого народу, на побудову красивої країни. Не маючи її – ми б може й мали кількох гарних, бо вистражданих у підневільному стані поетів, письменників, може для тих людей це були б навіть золоті часи (з погляду їхньої творчости), але що з того, коли поруч був би один трупний душок? (Людська плоть умирає так само некрасиво, як тваринська, тут ми з тваринами справді однакові; і це нам знак – ми не боги, а лиш шукачі начала, первісної істини.)

Умирання душі теж має... запах, і для мене він такий... як сморід у призубутих уже совітських установах та житлах. Сьогодні в Києві тільки в бідних квартирах таке зустрінеш, та в державних інститутах часом. Хто не чув цього совітського смороду – той мене не зрозуміє.

Краще не було б такої України...Так, була б іще діаспора. І їй теж може без фізичної України краще було б триматись за вітрильник життя, оскільки люди розуміли б, що окрім „діяспорної” – іншої України нема, тому треба давати з себе більше, і хай по-смішному, з дурним акцентом, але діяспорники намагалися б говорити побільше українською мовою, оскільки було б розуміння – ми остання Україна, іншої нема і хто знає, чи буде.


Мій знайомий С.Н. з Лондона пише: „Також трагічно-смішно дивитися, як закриваються церкви в Англії. Їх перебудовують у житлові будинки, ресторани, фітнес-клуби, мечеті та навіть у нічні клуби! Бувало й таке. Мусульмани перебудовували церкву у мечеть, і було видно як вони перемелювали намогильні плити у порох, і нічого тим мусульманам за це не було. І це все у колишній імперії, колись культурної та знаменитої держави - United Kingdom. Так що, західний світ (таке саме у Франції, Швеції, Німеччині) сам себе заганяє в духовну яму. Всім від того байдуже (до лампочки), головне гроші та секс.”

Гіркі слова українця з Англії. Що ж. Вони там, на Заході, хочуть тотальної свободи. Але свобода не може бути самоціллю життя людини – це, всього-навсього, дуже важливий додаток до нього. Тому частина людей там, мабуть не дуже мудрих, додумалася, що найвищим виявом свободи, це коли мужчина з мужчиною! А втім, це тільки частина, мала, правда дуже шумна істина про нинішній Захід. Разом із тим там, на Заході, передова наука, тисячі прекрасних людей, які рухають нашу цивілізацію до нових начал, саме звітам наша цивілізація досі іде, як я вірю, вперед, а не назад. І це теж правда про Захід.


Західний світ перероджується саме на наших очах. Не вперше. Але тим він і західний світ, що там з того, може, зроблять щось добре. Но, і мають нас, врешті-решт, неначе, вельми релігійних. У нас Віктор Янукович дуже віруючий, правда молиться в маскальофільських храмах, але тим він і Янукович – інакше не можна. Так думає малорос і в Януковича в цьому плані навряд чи що-небудь зміниться до дня кончини.


Кажуть (сам так говорив) – соромно перед світом за невігласа Януковича. Кажу нині – соромно, і за нього, але передусім за людей, які за нього голосували. Тепер він їздить по світах і осмішує Україну, не те, щоб спеціально, але тому, ну, що трохи дурник він, неосвічений... Дурник поламаний хворобою багатогрошів’я. Виборці зробили цій людині велику кривду – поставили її на місце, яке зовсім не для неї. І вона не може себе там відшукати. І я думаю, ми переживем того Януковича. І може навіть чомусь навчимося. Адже атаки Партії Регіонів на нашу мову, на культуру, на історію без російського цензора, це все змушує оборонятися, думати, як вистояти в боротьбі з „малоросом”, з сотнями московських агентів, які сьогодні вільно плавають довкола президента України, який свідомо свій трон опустив до рівня губернаторського (малоросійського).

Ми мусимо оборонятися і, так як уміємо, обороняємося (на скільки хватає розуму, уяви і бажання). В західній України видають власний підручник історії, збільшиться очевидно число пам’ятників Бандері, західноукраїнські політики будуть трохи менш розсварені з огляду на появу сильного „противника”. Теж не зле.

Але і в таборі ”ворога” зміни. Ось вони уже бачать, що з Московією не так легко ладити, як думалось. А думалось так: якщо стати підстилкою московітам, то й газ дешевий буде і інші додаткові грошові надходження. Але, дзуськи, поки нема! А нема тому, оскільки Московія розуміє, що в Києві малорос при владі, а малоросу і треба поводитися як малоросу і за таку поведінку не платять. Московія не шанує лакеїв, вона їх зневажає і водночас очікує безмежного послуху. Тому в таборі „януків” сум’яття, нерозуміння: в роді все виконали, а цукерки не дають! Ось вам московська плата, вона зневагою зветься. І я радий, що ті малороси з Януковичем на чолі отримують по обличчі, боляче, дошкульно, прямо в рот. Чи зрозуміють за що? Навряд. Вони уже не зміняться. Багаті – з одного боку, биті, принижувані – з іншого. Така доля людей, які не розуміють, що треба шукати не грошей, а душу, що натуральним прагненням людини є пошук сенсу, прагнення зірок, а не кльоаки. Що їм треба вірити, що вона, ця душа, може десь плентається на мотузці і треба невеликого зусилля, щоб помогти їй, а відтак – собі. Смерть без душі мусить бути невимовно жахливим актом самоспалення. Акти бувають різними.

21 січня 1978 року Олекса Гірник здійснив акт самоспалення поруч з могилою Тараса Шевченка, попередньо розкидавши листівки з написом: "Протест проти русифікації українського народу". Про цю героїчну людину ми зовсім забули. І нам повертається пам’ять про неї сьогодні, в період „малоросійської відрижки” (хоча, не виключено – завдяки попередній політиці Ющенка).


Звісно. Я теж часом думаю як герой персонажу Ліни Костенко. Часом так моторошно стає, що зсередини нав’язується, навалюється на тебе думка: краще, щоб такої України взагалі не було! Чому так? Оскільки ці „недоумки” не просто осмішують державу Україну (сучасну), але посягають на те, щоб зробити смішною саму українську ідею! А це всі наші покоління, від Святого Володимира до Шептицького та Йосипа Сліпого і далі! А потім я заспокоююся і кажу собі: не вийде, не вдасться, все-таки нас багато! І думаю часом навіть: хто ще зна, чим для України все це закінчиться... Той „янук”...

Ось вам. В Одесі російськомовний громадянин України записав на мобільний телефон міліціонера, який назвав українську мову „телячою”. В інтернеті загуляло відео з тою нікчемою з тризубом на голові. І вже наступного дня його було звільнено з роботи. Тобто москалі та малороси з ними отримали чіткий сигнал, що навіть при цій владі таке робити не можна. Це важливий сигнал, зазначення, свого роду, межі дозволеного.

Ці во двоє біля Януковича, що пупом прив’язані до Московії – Ганна Герман та Димітр Табачнік – особачилися, тобто перелаялися публічно, що раніше ніколи не траплялося (в Партії Регіонів було завжди як в хорошій банді – сміття на суд людей не виносили). А ту на маєш! Перелаялися через бажання визначити свої впливи, свою близькість до „тіла пахана”. Продовжуйте.

Грача, найвідомішого в Україні комуніста, вигнали з КПУ. А він стільки гіркої слини вилив на українців, на помаранчевих. Так старався малорос! Вигнали і тихо сидить, як належиться малоросу.

А далі дивіться. Зростають ціни на все: від гречки, підземки до квартплати. Нехай це б зробили „помаранчеві”! Тут таке вже було б, такі протести. А при „пахані” - нічого, люди поки тихо сидять, неначе байдуже дивляться, як Партія Регіонів залазить їм в кишені забрати останні вже гривні (чи рублі, адже більшість українців досі говорить „рубль”).


Мені так здається, що через певний час все це має призвести до об’єднання народу, до засипання того рівчака між східною та західною Україною, який старанням політиків з Донбасу був викопаний у 2004 р. та згодом. А отже, це буде шанс на появу нових політичних еліт, шанс для Україну. Я принаймні дуже на це розраховую. Брюховецький сказав-бо адже, що зміна поколінь в публічному житті буде в 2015. Дивимось. Чекаємо.

„Януки” насправді тільки вчаться, що можна, а чого робити не варто. Неначе новонароджена дитина вони в тих владних кріслах. Ось вирішили судити Данилишина, міністра в уряді Тимошенко. Цей опинився в Чехії і неочікувано (то був справжній шок для української влади) отримав там політичний притулок. Кучмі треба було 8 років працювати на такий жахливий результат, Партії Регіонів вистачив рік! Ну, це дитині навіть було зрозуміло (мені здається), що після того, як „януки” всьому світу показали, що насправді це вони керують українським судочинством, а не судді, то яка нормальна країна видасть Україні підозрюваного в злочині? Ну, хіба вбивцю, але при найменшій підозрі, що там пахне політикою – цивілізовані країни відмовлятимуть Києву. І це, я вам скажу, жахливий результат. Це, свого роду, коротке та влучне підсумування першого року правління „пахана”. „Янукам” є про що задуматися. Дай Боже, щоб задумалися.

Ось поїхав Янукович до Давоса і світ знову сміється: він не зміг перед камерами вимовити слова „увімкніть” (Україну), вийшло сяк-так за якоюсь спробою „увікніть”. Якби того було мало, у нього це нам Чехо-Словаччина не видала Данилишина (насправді ж Чехія), на додачу він знає чому: бо чехам заплатили (Тимошенко звісно). Тепер тільки чекати від чехів позову до суду за наклеп. Адже він чеську державу публічно звинуватив в хабарництві! Дурник є дурник, важко такого змінити. Але нам треба поки з тим жити – він офіційно президент України.

Нещодавно вони знову отримали по руках. Комусь захотілося усунути Григорія Суркіса з посади голови Федерації Футболу України. Порозмальовували дешевою фарбою всю Україні, мовляв, „Суркіс мусить піти”. Звісно, комусь хотілося сісти у крісло Суркіса, а вибори нового голови тільки в 2012 році – хто буде так довго чекати. І тут, як грім з блакитного нема заява УЕФА: якщо політики не перестануть вмішуватися у спорт – Україну позбавлять права організатора Євро 2012. На відповідь дали тиждень. І вже хлопці тихо сидять, бо в їхніх головах не було місця для думки, що саме так ця наглість може закінчитися. Можна отже сказати, „януки” вчаться на своїх помилках і хвилинами це досить таки болюче для них. Вони в цій владі, як немовля, яке мусить прискорено вчитися життя. А батьків нема, вони десь загрузли в пізніх совітах.

Поляки мають свою біду. На цей раз знову від євреїв. В лютому вийде в Польщі переклад книги колишнього „польського” єврея Ґросса „Золоті жнива”. Він там прямо так й написав: в період ІІ світової війни поляки убили більше євреїв, ніж німців (які в 1939 р. напали на Польщу і були 5 років окупантами). А скільки? Ґросс припускає, що до 200 тисяч!!! При чому в більшости їх убили „мирні” поляки (сокирами, вилами, вогнепальною зброєю тощо). Чому убивали? Від власної бідности, від жадоби, від бажання пограбувати єврея (бо ж як єврей – то грошовитий). Ну й ще поляки масово розкопували масові єврейські захоронення у пошуку золотих зубів.


В своїй книзі Ґросс запитує й про те, що в період ІІ світової війни зробив католицький костел, щоб допомогти євреям. І відповідає – нічого. А польський дослідник (Даріуш Лебйонко) додає – за винятком греко-католицького митрополита Андрея Шептицького.

Ґросс є публіцистом, не істориком. Він пише про свої судження. І пише так, що полякам нині дуже погано. А дуже їм погано тому, що всі післявоєнні роки вони жили в обмані: на Волині вони вбивали українців лише у відплатних акціях, поляки самий геройський народ у світі, у поляка винятково чисті руки, а євреїв вони ніколи не вбивали, а лише переховували від німців. І тепер, завдяки Ґроссу, цей міф валиться як домик з карт. Ще книжка не вийшла, а вже деяки поляки пишуть (мають цю відвагу, якої часто нам бракує, а втім, так само, як і євреям), що, на жаль, поляки такий самий народ, як всі інші (тобто народ героїв та ницих). Їм, полякам, нині подвійно важко, бо виходить на світло денне не лише їхня правда про ставлення до євреїв, але валиться так старанно плеканий десятиліттями міф про „героїчного поляка” з „чистими руками”.

Що можна сказати? Мабуть лише те, що брехню завжди має колись побороти правда. Це торкається і нас, українців, бо я не сумніваюся, що поляки, у пошуку своїх „чистих рух” все зло світу з воєнного та післявоєнного періоду, в тому числі своє зло, приписали українцям. Зробили з нас ідолів зла. І тепер отримують удар прямо під серце. Не від нас, а від євреїв...

Я навіть не беруся нині судити, скільки ще „правд” про період ІІ світової війни та після неї незабаром звалиться і народи побачать новий день.

Г.Кобильницький, Київ, 6.2.2011 р.



Камо Грядеши, Україно?

Джерело: Проект газети „Християнський Голос”, Мюнхен

Додано: 2011-02-11

1477

Напиши свій коментар:


Твоє ім'я: 


Коментар: 




Коментарі:

19.02.2011 год.:22:17
myroslaw

szczyra prawda brawo, brawisimo!!!!!



17.05.2011 год.:17:18
хаусань

дурб



 



  Камо Грядеши, Україно?
„Українське православ’я на повороті”

Джерело: Проект газети „Християнський Голос”, Мюнхен

Помер предстоятель УПЦ (Московського Патріархату) митрополит Володимир. Наша армія відвоювала Слов’янськ та низку інших міст. Залишилися основні два опорні пункти ординців: Луганськ та...

Додано: 22.08.2014 р.


Поразка Московії
Зламати зуби дияволу
Час дурнів


„Думайте, читатйте”

„Камо Грядеши, Україно?”





    Harazd.net     Про harazd.net     Контакт     Форум     HarazdNews     ГараздМузика     Razom.net.pl    
regały magazynowe używane regały paletowe używane montaż regałów skup regałów antresole
 

statystyka
0000402
2484304

3659092
regały magazynowe używane regały paletowe używane montaż regałów skup regałów antresole
© 2002 - 2018 - harazd.net - Перший у Польщі український портал.