wynajem autobusów przemyśl   wycieczki do wilna   wycieczki do budapesztu   wycieczki do pragi   tłumacz przysięgły języka ukraińskiego

Перший у Польщі український портал
, год.: 
Стартуй з harazd.net
Harazd.net Форум ГараздМузика Фото Відео Календар подій Статті Каталог www Бесіда
 

„Віри не продам. (Антоніна Козак)”


Г. Кобильницький

Якось президента України Віктора Януковича запитали журналісти, які рядки з творчости Івана Франка йому завсілися на пам’яті. Він довго м’явся, нарешті сказав: „Не пора, не пора...”. Потім знов м’явся, нарешті продовжив: „а далі там... нам пора для України жить”. Це відео можна подивитися в інтернеті. Тобто увесь „свідомий” світ сміється. Він знав, що його запитають про Франка, і йому хтось підказав, щоб назвати саме цей вірш, вірш, якого знає ледве не кожна патріотично вихована українська людина. Хто це був? Ким був підкажчик? Ворог в адміністрації президента?

Янукович не читав Франка. Має право. Міг сказати: не пам’ятаю. А вірш цей іде далі так: „Не пора, не пора, не пора москалеві і ляхові служить...” Якби Янукович знав, що там „москалі з ляхами”, з певністю його язик не зміг би вимовити ці слова, але він не знав. Жалко людину. Чергове підтвердження, як доля насміялася над ним. Бо це сміх. Заготовка його найближчих соратників, як кажу, хтось йому це підказав, ну, хіба, що він прихований послідовник бандерівців, проте навряд чи ви в це повірите.

Тобто з Януковича вже не просто сміється „інтернет”, але також люди з його найближчого оточення. Знаєте, хвилинами мені його справді жаль. Його самого рятує тільки те, що він не розуміє і мабуть ніколи не зрозуміє, наскільки він жалюгідний, наскільки його життя паскудне. Він колись бідував і життя було паскудним в сенсі матеріальному, тепер він багатій, і життя все-одно паскудне, тільки в іншому сенсі. Різниця така, що колись він цю „паскудність” розумів, а сьогодні не бачить її і не розуміє. Не зрозуміє напевно вже ніколи. Не в цьому житті принаймні. Тому, що людина мусить пройти певний обов’язковий етап визрівання, а в Януковича, як здається, не всі етапи пройдені, щось пропущено, а всього в житті не надолужиш, навіть якщо ти мільярдер. Визрівати треба в юности, для цього є призначені відповідні роки, потім - пізно.





А вцілому, яка його ситуація, як президента? Наростає сміх та глум довкола нього. Це я вже написав. Вищенаведений випадок зайво це підтверджує. Таке враження, що вся країна починає його сприймати як живий анекдот (їх сотні!). Йому, президентові, треба негайно міняти оточення, взяти собі людей інтелігентних, замінити тих, які, як часом думаю, мають половину замість цілого мозку. Президент не мусить бути інтелігентним, йому достатньо мати хоч трохи мудрости, щоб правильно підібрані радників, бо вони можуть вирішити всі його наростаючі проблеми.

Де у тому всьому Україна? Доля України нині пишеться в Брюсселі та Києві, звісно. Якщо в другій половині грудня ми отримаємо це асоційоване членство в Євросоюзі, вважатиму тоді, що ця влада має ще певний шанс. Якщо цього не станеться – далі Януковича чекає „кучма”, тільки у набагато сумнішому варіянті. Чекаю грудня.

Ця во... Ганна Герман, таємно через знайомих журналістів посилає сигнали, мовляв, до кінця року Юлія Тимошенко буде на волі. Проте вона не головна у Януковича, тому неможливо сприймати такі інформації, як обов’язкові для виконання. Доля Тимошенко в контексті нашої євроінтеграції має значення, тому, що її судили не як злочинницю, а як політичного опонента Януковича. Нині це кожному вже зрозуміло. З Тимошенко може бути ще герой, на цей раз завдяки короткозорости Януковича та його оточення. Якоюсь мірою вона вже герой, бо скривджені, несправедливо засуджені, всюди у нормальних людей викликають співчуття.





Серед представників Партії Регіонів чимало безмозгих. Я не боюся таких образливих слів, тому, що ті люди чинять так, щоб їхні дії саме так називати. Колишній уже міністр внутрішніх справ, а нині новий прем’єр-міністр Криму Анатолій Могильов прибув на своє нове місце роботи в Криму в однострої з діямантами! Це помітила журналістка, а він, людина з іншого світу, сказав: "Я радий, що ви маєте такий професійний погляд, що можете відрізнити діаманти від інших каменів. Це гідно дівчини, що розуміється на діамантах". Ну як вам? Щиро скажу, що мені навіть бракує слів, щоб написати, ким є таке щось, як Могильов.

Та тяга до не просто багатства, а до хамського демонстрування цього багатства звідки береться? Не повірю, що лише з бідного дитинства. З Голодомору? З того, що життя почалося і тривало в нужденній країні – СССР? В даному випадку мабуть ідеться про щось серйозніше, про щось, що зв’язано з істотним дефектом на стадії розвитку. Такі люди не повинні мати доступу до влади, їх треба обмежувати, ізолювати в певному сенсі, бо вони роблять нашу дійсність невиносно прикрою.





Таких людей багато. Нині говоримо про Партію Регіонів, проте такі люди були в Нашій Україні (вже забуте ім’я Івченка, який в бідній країні (він націоналіст!) полюбляв їздити тільки на найновіших моделях „мерсів” (Мерседесах), бо, бач, така в нього склалася традиція; такі люди були в Блоці Юлії Тимошенко.

Як не збожеволіти від таких монстрів в чоловічій шкурі? Як? Треба іти до людей. До тих, які мають „в хребті” відвічну правду про те, що в житті важливо, а що є сміття, яке треба відразно відштовхнути. Таких людей багато, їх певно більшість, тільки, як правило, вони тихі, не нав’язливі, сумирні.

Певний час тому долею випадковости я мав щастя опинитися в хаті Пані Антоніни Козак, що живе в Прошовій біля Тернополя. Після ІІ світової війни її родина була переселена з Ясьонки (це Лемківщина, Польща) до СССР. Пані Антоніна представниця цього „гатунку” людей, які насмерть були прив’язані до своєї землі, до традицій, які плекались століттями. Після війни її з родиною видворили до Совітів. Вона розповідала мені про жаль та страждання, більше батьків, ніж своє, коли довелось покидати рідну землю. Тоді їм це просто в голову не заходило, що можна людину от так викинути з власної хати. Проте сталіністи довго практикувалися в цьому ділі і організували так звані переселення без найменшого внутрішнього спротиву. Їхні ідіотичні послідовники нині будують в Дніпропетровську пам’ятники катові. СССР, як бачимо, досі помирає, і є це смерть відразна.





В ситуаціях подібних до тої, в якій опинилася після війни родина Козаків, людина налаштована рятувати себе любою ціною, щоб тільки зберегти право жити в умовах, до яких вона звикла. Пані Антоніна, чи радше її батьки, мали шанс уникнути депортації до совітської України, треба було зробити одну просту річ, а саме записатися римо-католиком. „На заваді” став батько, який сказав: „з діда-прадіда ми були українцями, греко-католиками і тому я своєї віри не продам”. Я коли це почув, а це в контексті її не згасаючої туги за Ясьонкою, то дуже здивувався. Виходить так, що вистачило поставити підпис на якомусь папірці і тут же відмінялася життєва революція, армагеддон! Проте ні, не підписали, бо вони греко-католики...

Там, біля Тернополя, люди досі „обзивають” їх лемками (тобто заїжджі, не місцеві), хоча вони найщиріші українці. Щож, може цей непривітний консерватизм місцевих галичан не такий вже поганий, може він допомагає виживати в умовах складніших, наприклад „нашествія” москалів?

Кілька років тому я мав таку ситуацію. Знайома, українка, сказала мені, що вона трішки підробила документи, подалася за польку і отримала карту поляка, яка значно спрощує можливість відвідувати Польщу та Євросоюз. Підписати карту поляка, це визнати себе поляком, чи, в даному випадку, переписатися на поляка. Мене, пам’ятаю, трохи це заболіло, що вона так дешево, як мені здалося, поміняла собі національність. Проте я її не засуджував і не засуджую, бо це особисті вибори, часто душероздираючі, а ще треба розуміти, що таке жити під владою більшовиків чи „януковичів” (тоді саме Ющенка, ну, її вибір).





Коли я послухав „сповіді” Пані Антоніни Козак я зрозумів, що поки є такі люди, краса світу не помре, не зважаючи на завал наполовинумозгих людей в політиці, чи дурників з діямантами на службовому однострої. Світ відроджується завдяки красі таких людей, як Пані Антоніна Козак, все заново і заново. Я щасливий, що зустрів її на своєму шляху. Я біля неї почувався неначе біля зірки, яка заряджає тебе теплом, добром та вірою.

Сьогодні, як можливо ніколи раніше, нам потрібні люди „з хребтом”, з внутрішнім духовним світом, потрібні позитивні приклади. Чому? Тому, що в Україні нас оточують люди, які пройшли „голодомори”, совітський період обездуховлення і у багатьох з них нині, окрім матеріальних принципів нічого більше не лишилося. Лишилася поверхова віра в Бога (бо модно) і гроші. Тому я розповів вам про Антоніну Козак, скромну, літню нині жінку з Прошової біля Тернополя, яка, як і її батьки, вірою не торгує...

Г.Кобильницький, 10.11.2011 року.



Камо Грядеши, Україно?

Джерело: Проект газети „Християнський Голос”, Мюнхен

Додано: 2011-11-21

1705

Напиши свій коментар:


Твоє ім'я: 


Коментар: 




Коментарі:

07.12.2011 год.:14:24
Олег

Дуже мудра стаття.
Дякую .



 



  Камо Грядеши, Україно?
„Українське православ’я на повороті”

Джерело: Проект газети „Християнський Голос”, Мюнхен

Помер предстоятель УПЦ (Московського Патріархату) митрополит Володимир. Наша армія відвоювала Слов’янськ та низку інших міст. Залишилися основні два опорні пункти ординців: Луганськ та...

Додано: 22.08.2014 р.


Поразка Московії
Зламати зуби дияволу
Час дурнів


„Думайте, читатйте”

„Камо Грядеши, Україно?”





    Harazd.net     Про harazd.net     Контакт     Форум     HarazdNews     ГараздМузика     Razom.net.pl    
regały magazynowe używane regały paletowe używane montaż regałów skup regałów antresole
 

statystyka
0000007
2602164

3811378
regały magazynowe regały paletowe regały wyskokiego składowania regały półkowe
© 2002 - 2018 - harazd.net - Перший у Польщі український портал.